— Розкажіть докладніше про історію з формою команди, через що жінки та чоловіки змагалися у різних комбінезонах.

— Ми ж вже розповідали про це. Було прохання Уроша та дівчат – вони розуміли, що костюми CRAFT дуже тонкі та холодні і в умовах морозів у них буде дуже складно бігти. Нам допомогла Доротея Вірер, яка є обличчям компанії Sportful. Вона попросила виділити для нас зразок, дівчата спробували, їм сподобалося – і ми змогли оперативно закупити костюми для жіночої команди.

– А чому не закупили і для чоловіків?

— Хлопці відмовилися – спочатку тому, що під ліктями не було гумок, які служать для того, щоб лікті не ковзали під час стрільби. І вони просто не ризикнули. При покупці дівчатам зробили на костюми прогумовані наклейки, але для чоловіків було вже пізно – привезли ті розміри, які дівчата замовляли заздалегідь. З компанією CRAFT ми врегулювали питання, що дівчата виступатимуть не в їхній формі, і заперечень не було, бо розуміли, що їхні костюми – тонкі та холодні. Тим більше, що у нас був контракт не з самою шведською фірмою, а з їхніми представниками в Україні. І форма на сезон надавалась на спонсорських засадах. На наступний сезон ми вже не працюватимемо з CRAFT. А з компанією Sportful плануємо співпрацювати й надалі.

— Виробники форми не знали про температурні умови змагань Олімпіади?

— Повторюся, у нас був контракт із представництвом в Україні, а не із самими виробниками. І коли ми з Румунії, де власне і шиють форму, отримали її та почали говорити, що форма – холодна для змагань, із головної компанії CRAFT попросили надіслати зразок для перевірки якості. Ми надіслали – але зі Швеції надійшла відповідь, що костюми – якісні, претензій до них бути не може. Так, вони якісні. Але ж холодні! Тканина тонка, що продувається — на спусках обморозитися і захворіти можна на раз-два. Ми навіть костюми хлопців посилали на фабрику мого друга в Миколаїв, там підшивали підкладку на коліна — щоб так не промерзали під час руху.

Крім того, ми для всіх закупили жилетки з підігрівом, які заряджаються від пауербанку, устілки з підігрівом відправили разом із Настею Меркушиною, коли вона їхала до Китаю. Зробили все можливе, виходячи з ситуації, щоб якось допомогти в цьому питанні.

— А взагалі, як Ви ставитеся до такої «популяризації» Олімпіад, коли вони проводяться за не зовсім придатних для спортсменів умов?

— Ох, це питання… (Зітхає) Я теж не завжди це розумію. Зрозуміло, тут грають роль і комерція, і телебачення, і навіть якісь політичні питання. Але, звичайно, все частіше останнім часом бачимо, що інтереси спортсменів враховуються далеко не в першу чергу. Навіть взяти змагання Кубка світу – календар складається так, що старти тривають три дні поспіль. А погодні умови? Один Оберхоф чого вартий, після якого постійно спортсмени хворіють.

З іншого боку, спонсори – компанії Німеччини, Німеччина – це Оберхоф. А IBU заробляє для того, щоби федерації могли розвивати біатлон, а спортсмени – отримувати призові. Все взаємопов’язано. Щодо Олімпіад, то я не все розумію, але факт – умови часом дуже жорсткі.

— У той час, як основа готувалася до Олімпіади, команда Б захищала честь країни на чемпіонаті Європи. Три попадання у топ-10 в особистих гонках (Меркушина, Лесюк, Журавок) та 7-8 місця в естафетах – те, чого варто очікувати, чи команда себе реалізувала не повною мірою?

— Початок сезону для команди Б був дуже непоганим – був гарний функціональний стан, були досить високі результати. Але до чемпіонату Європи десь можливо не відновилися, десь завадили хвороби. Одним словом, команда виявилася не зовсім у тому стані, щоб боротися за медалі, хоч і там були шанси.

— Як себе зараз відчувають Катерина Бех та Анна Кривонос, які пропускали Арбер за станом здоров’я? Вони продовжуватимуть сезон?

— Наскільки я знаю, Катя Бех досить складно переносила коронавірус, довго виходила із цього стану. Але зараз вона вже у Тисовці, готується до продовження сезону на Кубку IBU. Наскільки цей виступ буде ефективним і якісним, сказати поки що складно, але тішить бажання Каті продовжувати зростати і готуватися до наступної Олімпіади. Кривонос до осінньої травми додала ще й січневий омікрон, і після Нового року взагалі ніде не виступала. Але зараз теж тренується, бо спорт – те, що її рухає. Хоча Ані поки що не виходить так цілеспрямовано рости, як ми хотіли б це бачити. Та сподіватимемося, що з проблемами вдасться розібратися. А наступного сезону створиться команда, в якій будуть однотипніші спортсменки – не надто дорослі та титуловані, а молоді та мотивовані. І вірю, що Кривонос у такій команді займе гідне місце.

– Ще одна резонансна тема останніх тижнів. Відсутність команди на юніорському чемпіонаті світу. Де ми помилилися?

— Із цим чемпіонатом ситуація непроста. Навіть якщо не враховувати візові проблеми, нам буквально не було кого туди везти. Майже половина команди тих, для кого ми оформили візи – ще тиждень тому були з омікроном. І уявіть – відправляти туди спортсменів, ослаблених коронавірусом плюс в інший часовий пояс плюс на висоту без належної акліматизації. Поїхати, щоб займати 70-і місця і потім піддавати спортсменів незаслуженій критиці? Адже мало хто захоче розбиратися – чому вийшов такий результат, усі дивляться лише на позицію у фінішному протоколі.

Краще ми гроші від цієї поїздки, а лише квитки на людину коштують 2 тисячі євро, заощадимо для якіснішої літньої підготовки. Тому що я ще не знаю – що нам залишиться після безмедальної Олімпіади, але вже зрозуміло, що буде непросто і економити доведеться кожну копійку.

— Чи зможуть найкращі з юніорів виступити, як компенсація, на етапах Кубка IBU, що залишилися?

— Зараз усі в Тисовці на зборі. Там тренери подивляться на стан спортсменів і формуватимуть команду на Кубок IBU. Звісно, ​​хочемо спробувати й молодь. Але, знову ж таки, не просто поїхати – бо ти молодий. Потрібно показати результат, бути готовим боротися на тому рівні. Наскільки я знаю, Юрай Санітра хоче викликати на Кубок світу одного зі спортсменів, швидше за все Лесюка чи Насика, а Артему Тищенку дати змогу стартувати на Кубку IBU.

— Повертаючись до проблем першої збірної. Зрозуміло, що у команд є старші тренери, які будуть виходячи зі свого бачення, комплектувати склад. Але яким би Ви бачилися контури команди на майбутній олімпійський цикл?

— З чоловічою командою, гадаю, практично все зрозуміло. Ми вже із Санітрою розмовляли на цю тему. Якщо буде фінансова можливість, він хоче зробити всередині команди дві групи – основну та молодіжну, щоб цих хлопців (Кінаша, Мандзина, Боровика, Грущака) підтягувати до якіснішої підготовки та планувати їх розвиток за єдиною методикою з основою. Щоб на наступну Олімпіаду ми вибирали не чотири з чотирьох плюс одного запасного, а щоб було хоча б 8-9 конкурентоспроможних осіб на п’ять позицій.

— А щодо жіночої команди?

— Тут поки що важко сказати. Чи захоче Джима продовжувати виступи? Зрозуміло, що Олена та Віта з Валею вже не виступатимуть. Чи залишиться Петренко? Теж не факт, бо має сім’ю, маленьку дитину. Загалом, треба закінчити цей сезон, а потім сісти – поговорити зі спортсменками та зрозуміти, який кадровий резерв у нас буде і хто тренуватиме цю команду. Думаю, ці питання ми вирішуватимемо у квітні-травні, не зараз.

— Часто вболівальники запитують: а чи не поїде Бринзак шукати спортсменок, які «стоять на дорогах»?

— А коли я їздив?.. На цю тему багато разів говорили.

— Ну, фраза народилася в період, коли нашу команду поповнили Катя Бех, Настя Рассказова та Оксана Москаленко…

— Та я розумію… Але я нікого не шукаю. Коли хтось звертається, ми розглядаємо питання щодо доцільності залучення спортсмена до команди. І це не все так просто – для отримання громадянства має бути українське коріння. А якщо спортсмен хоче повернутися на свою батьківщину, створювати конкуренцію та приносити користь нашій команді – чому він має нам завадити? Що в цьому поганого? Чи краще, коли українець Григор’єв завойовує золоту олімпійську медаль для Росії у шорт-треку? Чи Цупер та Кушнір — українські спортсмени, які виїхали до Білорусі, виграють Олімпіаду? Чи Альона Савченко приносить медалі для Німеччини у фігурному катанні? І таких прикладів – море. Не поїдуть до нас – поїдуть до Румунії, Молдови, Білорусі і складатимуть нам конкуренцію звідти. Сьогодні спортивна міграція – нормальний процес, я не бачу у цьому особливої ​​проблеми.

Не подобається, що приїжджають спортсменки? Тож нехай наші тренери готують своїх! Я ж не буду сам за них тренувати. Завдання президента федерації – створити умови для підготовки, розвитку виду спорту. Над цим ми постійно працюємо і умови створюються. Бази розвиваються – зараз будується Буковель, проводиться реконструкція у Тернополі, розвивається біатлон у Харкові, створено обласну федерацію в Івано-Франківську, відносно недавно з’явилися і все голосніше заявляють про себе Волинь та Закарпаття… З’являється школа у Києві, де вже збудовано лижоролерну трасу і можна тренуватися на ролерах та готувати дітей. Ось це – робота федерації, а не готувати методики та медалі завойовувати.

Тут ще проблема в тому, що ДЮСШ передано на фінансування місцевих бюджетів. І грошей на них тепер виділяється дуже мало – на зарплати. А діти нічим не забезпечені. Та й тренери за таких умов не дуже хочуть працювати. Тоді звідки брати зміну? Спорт на місцях вмирає. Це якщо ще залишаються відповідальні керівники, ти просиш щось зробити – йдуть назустріч. Але так буває не завжди і не скрізь.

Ну хоча б спеціалізовані спортшколи мають бути або під керівництвом федерації, або міністерства, з певним фінансуванням. Нехай не всі види спорту – але хоча б ті, що мають бази, традиції та дають результат. Тому що так – нам дають гроші на національну команду і вона фінансується в повному обсязі. А резерв? Там же немає патронів, інвентарю, на змагання виїхати не можуть… А як готувати поповнення для національної команди – це ж не одного дня справа?

— А чи є альтернатива державному фінансуванню в наших умовах?

– А у кого брати гроші? У батьків? Так вони і так вкладаються, але біатлон — дорогий вид спорту, далеко не кожна сім’я потягне такі витрати. Американська система, коли спорт розвивається на базі вишів, які під гранти запрошують до себе на навчання талановитих молодих спортсменів – також не наш варіант.

— А якось зацікавити приватний бізнес?

— Та кому це цікаво? Приватний бізнес зараз, якщо ковтне повітря, звільнившись від податкового удушення – так його доб’ють енерготарифами. Хто в цих умовах у спорт вкладатиметься? Олігархи – так їм цікавий футбол, бо це статусно. А лижі, біатлон, санки – цим не похвалишся.

— Якось пролобіювати закон, який дозволяє фінансувати спорт чи соціальні проекти за рахунок частини оподаткування – також не варіант?

— З огляду на ситуацію з бюджетом у країні – виключено. За такий закон зараз ніхто не проголосує – щоби ризикувати зменшенням надходжень до бюджету. Насправді міністерство спорту отримує нормальне фінансування, цілком серйозні гроші. Просто треба їх сконцентрувати на тих видах спорту, в яких Україна традиційно має вагу на світовому рівні. А ті види, які десятиліттями не показують результату, а лише створюють проблеми – так ці кошти краще вкласти в резерв, у підростаюче покоління. Створити спеціалізовані спортивні школи з видів спорту. І хай їх у міністерства буде 100, 150… Щоб резерв міг готуватися, зростав. Тоді буде збудовано єдину структуру. А зараз у нас немає зв’язку між дитячим спортом, резервом та національними командами.

— Володимире Михайловичу, і на завершення розмови ще одна важлива тема. Після закінчення олімпійського сезону традиційно відбувається звітно-виборча конференція з обранням керівного складу федерації. Чи братимете Ви участь у виборах президента на наступні чотири роки?

— Я знаю, що багато вболівальників і журналістів вже давно мріють про те, щоб на чолі федерації стала інша людина. Будь-ласка, кожен бажаючий може подати свою програму на розгляд учасників конференції. Може людина справді виявиться більш прогресивною, з такою ж великою любов’ю до біатлону та бажанням зробити його в Україні ще кращим. Я не тримаюся за це місце. Як тільки побачу, що є людина, яка може зробити хоча б приблизно так само, як я – із задоволенням передам можливість зробити свій внесок у розвиток біатлону. Це не платне місце, я не забезпечую з нього свою сім’ю. Хоча багато хто думає, що тут – золоте дно, і я отримую з цього якісь дивіденди. Навпаки, ми самі шукаємо гроші, щоб додатково допомогти команді у фінансуванні .

Я дійсно поки що не бачу – хто готовий і хоче звалити на себе цей вантаж. Кажу Андрію (Дериземлі – прим. Є.Т) – давай, вмикайся. Але він каже, що поки що не готовий. І я розумію, що якщо він займається політикою, хай і на місцевому рівні, то справді не зможе приділяти цьому зараз достатньо уваги. Повторюся — я готовий піти. Та де ці люди, хто готовий замінити?

— Ну в цьому Вам якраз і дорікають — Ви не підготували собі заміну.

— Так, але ж мене свого часу теж ніхто не готував. Я горів цим, знав, що треба робити ще будучи тренером. Розумів, як діяти, і понад 350 виграних медалей на міжнародному рівні в біатлоні – це той результат, за який мені не соромно за всі ці роки. А зараз пропонуєш тренеру – давай, займайся. А у відповідь: а як, а що… Тренер навпаки має виявляти ініціативу – як прийшов колись Санітра та сказав: у мене є методика, я готовий витратити час та сили, щоб створити команду та показати результат. Ось таку розмову я розумію.

Давайте зараз, користуючись цією можливістю, оголошу – у травні ми матимемо конференцію, і я запрошую всіх, хто зацікавлений, подати свої кандидатури та програми. Так і напишіть – оголошуємо конкурс. Нехай делегати з областей розглянуть, чи знайдуть там свіжі ідеї та можливості. Але поки що, на жаль, я не бачу тих, хто реально готовий щось зробити. Тому що тут не все так легко та просто. Як добудувати стадіон, як комусь із спортсменів допомогти у вирішенні житлового питання, як стимулювати розвиток у тому чи іншому регіоні… Це лише здається – що хто б не займався біатлоном, медалі та високі місця сипатимуться самі собою. Щоб у такій країні як Україна розвивати біатлон на високому рівні, потрібно приділяти цьому дуже багато часу та сил, а також мати ще можливості – і це все на волонтерських засадах… Тож чекаємо на тих фахівців, які зможуть вирішувати всі завдання, для того, щоб український біатлон залишався на найвищому міжнародному рівні. А я ухвалю рішення, яке буде найефективнішим для українського біатлону.