Юлія Джима була головною героїнею минулого сезону в українському біатлоні. Вона мала абсолютно всі можливості, щоб завершити той рік в десятці найсильніших спортсменів планети, але лише одна обставина не дала цьому збутися. У поточному сезоні результати Юлі, в силу різних причин, були не настільки яскравими. У зв’язку з цим їй іноді прилітали солідні порції критики, до того ж, плюс до вищезазначеного, тільки ледачий не згадував їй те, що вона рідко спілкується з журналістами. Одразу ж після прес-конференції збірної України на НСК «Олімпійський» biathlon.com.ua запропонували Юлі найближчим часом поговорити про все це вже в рамках інтерв’ю, на що вона люб’язно погодилася. 

Першу частину інтерв’ю читайте тут: Юлія Джима — про комунікацію з журналістами, свій характер, знайомство з Сергієм Притулою та кумирів.

— Минулої весни команду очолив Андрій Прокунін. В якому форматі з ним працювали?

— У травні він приїжджав до Києва, і вийшло так, що ми з ним перетнулися в Федерації біатлону. Тоді ось і поспілкувалися перший раз. Він питав, як я планую працювати перед сезоном, і все в цьому дусі. Я йому так в загальних рисах розповіла про те, що було, чому я пішла з команди, чому я на самопідготовці. Тоді він сказав, що, окей, працюємо, але за однієї умови, що якщо особисті гонки я біжу, то в естафети потрапляю тільки через відбори. На літній світ я одразу ж відмовилася їхати, тому що тоді у мене був трохи інший графік роботи, і не було сенсу заради цього спускатися з висоти. Така ж ситуація була і з першою естафетою сезону. Мені Прокунін сказав: «Юля, ти ж пам’ятаєш, що ми домовлялися про відбори?». Я сказала, що так, все пам’ятаю і розумію. Тому, я вже пояснювала, що не відмовлялася від цієї естафети, так вийшло, і ми один одного зрозуміли.

— Тобто, від того, що він пішов з команди, тобі ні холодно, ні жарко?

— Ну, я ж з ним не працювала. Ми з ним так спілкувалися, вирішуючи якісь суто ділові питання.

— Він тобі не пропонував повернутися в команду і працювати під його керівництвом?

— Ми спілкувалися про це в кінці сезону, але я, чесно зізнаюся, сама ще не до кінця знаю, який у мене буде шлях. Я йому так і сказала.

— Давай спробуємо оцінити твою роботу за минулий сезон з Урошем за 10-бальною шкалою.

— Навіть не знаю, яку оцінку тут можна поставити. Вважаю, що вся робота була зроблена грамотно, але були різні причини якихось мінусів. Там хвороба, там десь просто не вийшло, там з лижами не вгадали. Функціонально я себе набагато краще відчувала, ніж це показували мої місця в протоколі. Це ось одна зі сторін біатлону, коли максимально готовий, але не можеш показати це в фінішному створі в силу різних причин. Якщо так підводити підсумок, то мої місця не зовсім відповідали моєму стану.

— Слухай, а ця історія з харчуванням в Естерсунді. Це нісенітниця якась, або реально таке було?

— Ну, це маячня повна. Я на такі теми взагалі не говорю. Мені потім сам Урош сказав, що він такого не говорив. І я його розумію в цій ситуації. До нього підходять поспілкуватися російською мовою, а він її не настільки класно знає. Могли його не так зрозуміти, чи він міг щось неправильно сказати. Тим більше я такі теми взагалі не обговорюю, котлети з картоплею, ну ви серйозно?

— По ходу сезону не було якихось думок, що десь щось робиться не так?

— Було таке. Я шкодувала, злилася на себе, що погодилася бігти тоді в Нове Мєсто. Мене майже всі якось вмовляли, що, мовляв, давай біжи, це потрібно. Я тоді ще не до кінця відійшла від хвороби, і тим самим, підсадила себе трохи функціонально. Потім важко було по ходу сезону вже вийти на рівень. Думаю, що етап в Чехії потрібно було пропускати

— Якщо повертатися назад, то Олімпіада в Сочі — найприємніший момент у твоїй спортивній кар’єрі?

— Так, їх, я думаю, багато було. Але, напевно, ось ця естафета все-таки найприємніший момент.

— Зазвичай олімпійські чемпіони досить популярні і привабливі для рекламодавців. У тебе після тріумфу в тій естафеті були якісь рекламні пропозиції?

— Якщо чесно, одразу важко згадати, але, по-моєму, ні, нічого такого в той рік не було.

— За золото в Сочі тобі «прилетіло» 125 тисяч доларів. Ще не забула, як витратила цей кеш або може ще щось залишилося?

— Ні-і, нічого не залишилося, все витратила. Але ось так говорять про 125 тисяч доларів впевнено, але тут потрібно згадати, в який період часу ми потрапили, внаслідок чого, ця сума виявилася набагато менше. Нам же ці гроші віддавали частинами. Виходить, що ми втратили кругленьку суму через стрибки курсу, так як гроші отримували в національній валюті.

— Тоді ж, після Олімпіади, син Петра Порошенка, якого звуть Олексій, подарував тобі авто. І не якусь «ліву тачку», а ЗАЗ Sens. Влітку 2014 року ти говорила, що поки не сідала за його кермо, так як у тебе просто не було прав. Де зараз ця машина і здала ти вже на права?

— На права я вже здала (сміється). Але машину вирішила поміняти на велосипед. От якось так.

— А зараз ти на чому їздиш містом, на велосипеді?

— Так, але хочу купити собі самокат (сміється). Якщо чесно, то просто боюся в Києві водити авто.

— Я вже прям бачу заголовок інтерв’ю — Юлія Джима: «Я хочу самокат»!

— (Сміється) Так, а що, ці електричні самокати реально круті. На ньому і по вулиці літати можна і в пробках стояти не треба.

— От якщо взяти і порівняти ту команду, що була в Сочі в 2014 і ту, що була в Пхенчхані в 2018. Що змінилося? Що, можливо, пішло не так на останній Олімпіаді?

— Слухай, ну я ж не тренер і глава федерації, щоб так порівнювати. З мого боку це буде, як мінімум, некоректно. Я не можу говорити в такому ключі про команду, з якою я тренувалася.

— Наскільки важко було в Південній Кореї, коли обстановка в команді, м’яко кажучи, була не найкращою. Морально це дуже давило під час гонок?

— Я думаю, і дівчата, напевно, тобі це підтвердять, що більше тиск був від того, що ми туди приїхали в якості олімпійських чемпіонок. Тим більше від біатлону в нашій країні всі чекали навіть не хороших результатів, а саме медалей. Звичайно, це я зараз про себе кажу, не впевнена, чи були у них точно такі ж почуття, але мої відчуття були ось такими.

— Після тієї ж Олімпіади в Кореї Костя Андріюк в шоу «ТаТоТаке» заявив, що у тебе роман з Урошем Велепецем. Тоді наші ЗМІ швидко підхопили цю новину. Ти ж відреагувала дуже цікаво, заявивши, що, можливо, просто ви з Урошем комусь заважаєте в команді.

— Слухай, ну я б не хотіла когось образити, заглиблюватися не буду. Спочатку тоді я ніяк не відреагувала, а цей коментар дала тільки через деякий час, коли склала два плюс два.

— Ну, в тебе були якісь претензії саме до Андріюка в цій ситуації?

— Та я взагалі його не знаю, з ним не спілкувалася, і в Кореї я його не бачила.

— Наскільки я знаю, його там і не було тоді.

— Ось, так як тоді він може про мене таке говорити? Напевно ж, йому хтось щось сказав, а він це озвучив. Ну, сарафанне радіо, а що мені йому говорити? У мене в цьому плані своя логіка. Якщо про це сказали, значить, це було комусь для чогось потрібно. Йому дали інфу, він її видав. У нього свої методи заробляння грошей.

— З того моменту щось змінилося? Ти замислювалася про повернення в команду?

— Не замислювалася.

— В кінці сезону 2017/2018 через відмову їхати в Тюмень на заключний етап Кубку світу тебе, по суті, позбавили права поборотися за топ-10 загального заліку. У підсумку, відповідно, ти втратила певну суму призових і ще ряд булочок, які могли опинитися в тебе, при іншому розвитку сценарію. Не було тоді якоїсь образи на вищі чини, що все так обернулося?

— Образи як би не було, але ось всередині панувало таке відчуття, що, мовляв, блін, от не пощастило мені тут. Просто не пощастило, ну чому Тюмень? Чому не два етапи в Осло? (Сміється). Ображатися в цій ситуації було нерозумно. Неприємно, звичайно, що я випала з тієї 10-ки і багато втратила. Навіть лижі в цьому році були б краще, якби я закінчила рік в топ-10.

 Твоя цитата після рішення не летіти в Тюмень: «Напевно, це був мій останній сезон». Говорячи цю фразу, ти була максимально пригніченою, і здавалося, що навіть трохи розгубленою. Які думки тоді були в твоїй голові?

— Насправді я навіть не знаю, як я залишилася (сміється). Ну, знаєш, я вірю в долю. І вважаю, що золото в Поклюці було для мене таким собі бонусом, і я сказала собі, що ось, молодець, знайшла в собі сили, незважаючи ні на що, працювала над собою — і ось результат. Думаю, я вже і так все довела, але чомусь до мене так погано ставляться, що ось, мовляв, через Джиму одні проблеми. Я просто відчуваю, що всім у команді заважаю. І я серйозно не розумію, чому так. Єдине, був такий момент, що я ніби як собі чогось не довела, і ось після перемоги в Поклюці сказала собі: «Так, Юля, ти можеш. Ось це твій результат».

— Ну, ось зараз знову багато інформації про те, що ти можеш пропустити наступний сезон, або зовсім завершити кар’єру. Є у тебе вже якась визначеність в цьому питанні?

— Тут далеко не все залежить тільки від мого бажання. Є ще цілий ряд факторів, які впливають на це рішення. Потрібно подивитися на стан здоров’я. Якщо я зрозумію, що мені потрібно робити, то, напевно, спробую ще побігати.

— Якщо говорити про фінансову складову. Ти можеш зараз заявити, що ти пропускаєш сезон, і цілком козирно прожити цей рік без біатлону, практично ні в чому собі не відмовляючи?

— Ні-і. Взагалі, напевно, тут потрібно почати з того, що я і так собі багато в чому відмовляю. Я не вважаю, що багато заробляю. Так, цього цілком достатньо для життя, але пропустити рік і жити козирно? Так не вийде.

— Можеш зараз назвати приблизну суму, яку ти заробила за цей сезон?

— Ні, навіть приблизно не буду говорити. Нехай залишається та сума, яку прораховують деякі наші журналісти, хоча це взагалі неправда. Хай живе їх версія. Скажу чесно, я була б не проти тих сум, які мені приписують в інтернеті.

— Як ти взагалі ставишся до грошей, чи легко їх витрачаєш?

— Ні, взагалі. Не можу їх легко витрачати, так як вони дуже важко заробляються.

— Якщо не брати до уваги квартиру, що стало твоєю найдорожчою покупкою?

— Це було ще до Олімпіади, я тоді купила собі планшет. Це була моя найдорожча покупка. Пам’ятаю, цей Apple Mini купила останній, він тоді тільки на нашому ринку з’явився. Він служить мені по сьогоднішній день.

— Твоє особисте життя завжди було під сімома замками. Але ось це твоє кільце на безіменному пальці правої руки багатьом не дає спокою. Воно для краси, або все ж позначає щось інше? Адже багатьох цікавить, чи зайняте серце Юлії Джими.

— Так, воно у мене вже три роки. Слухай, ну це ж класно, коли багатьох щось цікавить (сміється). Нехай і це залишається загадкою.

— Ну, ти скажи, чи зайняте твоє серце, чи є сенс у українських чоловіків якось пробувати домагатися тебе?

— Це ж все відносно, все змінюється (сміється).

— Гаразд, поїхали далі. У нас вже на носі другий тур президентських виборів. Що скажеш?

— Чекаю, як і всі.

— На дебати на Олімпійському сходила б?

— Я на дебати? Хіба що, якби мене запросили дебатувати, то пішла б (сміється), а подивитися — напевно, ні.

— Сама не замислювалася про те, щоб після кар’єри в біатлоні піти в політику?

— Ні-і. Для того, щоб туди йти, потрібно чітко розуміти, що і як ти хочеш поміняти, і як це можливо зробити. До того ж, з моїм характером, політик з мене нікудишній. Напевно, це не моя справа взагалі.

— Окей. Зеленський або Порошенко?

— Хм … спорт поза політикою.

— Ну ми ж зараз з тобою не на лижах бігаємо

— Ну і що? Я ж спортсменка.

— Давай тоді в кінці ти залишиш якийсь меседж усім уболівальникам. Може щось накипіло, або просто комусь привіт хочеш передати.

— Я насправді дуже рада, що з кожним роком любителів біатлону все більше. Хотілося б, щоб ряди спортсменів в Україні також збільшувалися. І ті, хто так пристрасно нас критикує і вчить, що і як нам робити, віддавали своїх дітей в спортивні школи, допомагали їм стати чемпіонами, і, тим самим, популяризували нашу країну в спортивному плані. Розумію, яка величезна кількість людей дивиться біатлон. Я ось зараз навіть їх ділю на три категорії: фанати, вболівальники і глядачі. Глядачі — просто дивляться і особливо не вникають в ці справи, але знають такий вид спорту і наші імена, вболівальники — переживають за результат і намагаються завжди все дізнатися першими, бажаю вам здоров’я і бути стриманішими у висловлюваннях. Ну, і фанати — це ті, хто в біатлоні дуже давно, знають мало не всіх спортсменів в обличчя, і вони просто живуть цим і вірять в нас до останнього, переживають разом з нами і завжди готові підтримати. Низький уклін вам і велике спасибі, що ви завжди з нами.

Джерело: biathlon.com.ua