Біатлонний сезон вийшов на фінішну пряму. З офіційних стартів залишилося провести лише один етап Кубку світу, який для української команди вже особливого ​​турнірного навантаження не несе. Зараз же настає час аналізу проведеного сезону, визначення помилок і розробки стратегії на наступний сезон. Основні контури майбутнього аналізу — в інтерв’ю президента Федерації біатлону України Володимира Бринзака опублікували на biathlon.com.ua.

— Володимире Михайловичу, чемпіонат світу приніс команді дві медалі, кожна з яких по-своєму стала приємним сюрпризом. У Вас є відчуття повного задоволення результатами Остерсунду, або десь є момент розчарування втраченими шансами?

— Звичайно, я повністю результатами чемпіонату задоволений. Сім влучень в десятку, плюс медаль у дівчат, перший в історії чемпіон у чоловіків… У нас з часів чемпіонату в Нове-Мєсто не було таких результатів. Якщо говорити про сезон в цілому, то, звичайно, підготовкою і функціональною готовністю деяких спортсменів я не задоволений. Але результатами на головному старті — дуже навіть.

— Вже можна підбивати підсумки не тільки чемпіонату світу, а й сезону в цілому. Чи був у Вас на пам’яті складніший рік?

— По-моєму, такий вперше. Все дуже непросто складалося. Особливо те, що жіноча збірна тренувалася не одною командою. Відносини між спортсменами, скажімо так, залишали бажати кращого, не було єдиного колективу. Плюс ще й психологічний стан і незадоволеність багатьох провідних спортсменів після невдалої Олімпіади. Все це було дуже складно, і потрібно було за цей сезон зрозуміти — що і як робити далі. Розібратися зі спортсменами, тренерськими кадрами — на кого ми можемо розраховувати, і з ким готуватися до Пекіну.

— Команда під керівництвом Андрія Прокуніна, з одного боку, не виконала завдання по поверненню квоти, з іншого — повертається з медаллю чемпіонату світу. Що, на Ваш погляд, переважує?

— Я б не хотів проводити ніяких зважувань. Просто хотілося б, щоб спортсмени могли реалізовувати свої можливості і у них не пропадали роки даремно. Щоб вони були готові якомога краще — принаймні, в такій мірі, наскільки дозволяє їх потенціал. У нинішньому сезоні цього не вийшло. І було боляче бачити, що вони самі не розуміють, що з ними відбувається.

— У чому все-таки причина невдалого сезону? Невже один зайвий гірський збір може так кардинально зламати підготовку на всю зиму?

— Ми все це будемо аналізувати, вже є викладення нашої наукової групи. Є нюанси по літній підготовці, які треба більш уважно вивчити, проговорити з тренерами. Є укочування, де теж не обійшлося без помилок. Були проблеми зі здоров’ям, які не дали можливості оптимально підготуватися. Треба спокійно і не поспішаючи розібратися у всіх цих питаннях.

Але те, що працювати Прокуніну було складно — однозначно. По-перше, дебютний рік, протягом якого він тільки почав вивчати індивідуальні особливості спортсменів, те, як вони переносять ті чи інші навантаження, роботу в горах і на рівнині адже методика підготовки для багатьох спортсменів фактично змінилася. Все це потрібно розуміти, і така робота вибудовується не за один рік. Тому ж Юраю Санітрі теж знадобився час, щоб зрозуміти особливості хлопців, і, наприклад, у підведенні до Олімпійських Ігор також була допущена помилка. І якби все правильно було зроблено рік тому, то Діма Підручний в спринті з двома нулями вже на Олімпіаді міг зробити те, що вдалося зараз. Все це напрацьовується роками. А у Прокуніна вийшов перший рік, причому в таких умовах, коли Джима не в команді, Меркушина працює з татом, Валя і Віта все одно більше дивляться в бік Григорія Шамрая, Блашко на карантині і готувалася зі своїм особистим тренером… І я розумію Андрія — так працювати важко. Але нам треба було в перший післяолімпійський рік подивитися і зрозуміти, як вибудовувати роботу далі з перспективою Пекіна.

— Зараз в команді є два різних типи організації роботи тренерів. Жорстка вертикаль управління в чоловічій збірній і набагато більш ліберальна модель — в жіночій. Яка з них Вам здається більш ефективною?

— Звичайно, тренер повинен чітко управляти процесом. Але, знаючи жіночий характер, взагалі, і характери наших дівчат, зокрема, все це складно зробити в наказовому порядку. Потрібно знаходити спільну мову, а це одразу теж не завжди виходить, щоб дівчата сприйняли і повірили тренерові, його методиці підготовки, багато нюансів в жіночій команді… У чоловічій збірній у нас навіть приблизно не було ніколи такої обстановки.

— Яка міра відповідальності старшого тренера, незалежно від прізвища, в тих умовах, коли більша частина команди працює під керівництвом особистих наставників?

— В тому-то і проблема. Але ми не хочемо призначати відповідальних — нам потрібно правильно побудувати роботу, щоб на виході вийшов гідний результат. А шукати «крайніх», наражаючись на черговий розлад в команді — цього б як раз хотілося уникнути. І ми будемо шукати найбільш ефективні варіанти, виходячи з того, яка це буде команда і хто увійде до її складу.

— Навесні питання про наставника жіночої збірної буде на порядку денному тренерської ради, або у Андрія Прокуніна контракт на весь олімпійський цикл?

— Ми все це ще будемо обговорювати. Адже може скластися ситуація, коли Джима пропустить сезон, Меркушина продовжить працювати з татом. Володимир Махлай тренує Дашу Блашко — і її ж не забереш, бо вони приїхали разом і так само разом пройшли дворічний карантин. Валя з Вітою теж навряд чи зможуть відпрацювати три роки до Олімпіади. А ще рік-два попрацювати щоб не закінчувати спортивну кар’єру провівши такий невиразний для них сезон, незважаючи на бронзову медаль чемпіонату світу… Подивимося — може, вони теж будуть тренуватися за індивідуальним планом поза командою, з Григорієм Шамраєм. Поки невизначена ситуація і з Оленою Підгрушною.

Може вийти ситуація, при якій йому ні з ким буде працювати. З молодими? Але їх готують Ілля Лопухов з Валентиною Шевченко, і їм теж необхідно дати можливість продовжити роботу, яка почала приносити добрі плоди. Залишаються фактично тільки спортсмени рівня Кубка IBU? Є великі питання. Зараз ми закінчимо сезон, зберемося з дівчатами, поговоримо з їх тренерами визначимося, в якому форматі буде працювати команда в наступному році — після цього будемо приймати рішення по тренерському складу.

— Володимире Михайловичу, але за тією схемою, яку Ви описали, навіть не важливе прізвище тренера — будь-якому фахівцю буде ні з ким працювати.

— Так я про це і кажу. Андрію Прокуніну і самому може бути не цікаво працювати в такому форматі. Тому питання перш за все в цьому, а не в тому — впорався Прокунін із завданням на сезон, чи ні.

На жаль, ми досі не позбулися того менталітету, коли всі тренери хочуть тренувати своїх спортсменів, а всі спортсмени довіряють тільки своїм тренерам. Я говорю про жіночу команду. А силою їх не змусиш тренуватися у нейтрального фахівця. Що робити? Шукати нового тренера? А де гарантія, що дівчата повірять цьому новому фахівцеві? А роки йдуть, і зрозуміло бажання досвідчених спортсменок йти тим шляхом, який вже випробуваний і давав результат.

Я не проти індивідуальної підготовки. Сьогодні в багатьох зарубіжних командах це практикується. Тільки за, якщо вона виявиться ефективною. Але в цьому році і у Джими вийшла неефективна підготовка, під час якої вона зробила, на мою думку, занадто велику роботу зі словенськими чоловіками. І у Меркушіної вийшло не все так гладко, і результати не ті, яких Настя могла добитися по сезону. Валя з Вітою не в тому функціональному стані, хоча Григорій Шамрай запевняв, що у них підготовча робота була проведена без збоїв. І всі сподівалися, що ось-ось прийде форма, а вона на необхідному рівні так і не прийшла. Тепер нам потрібно зрозуміти вичерпаний їх фізичний ресурс, або все таки були допущені помилки в підготовці. Мені здається, що, швидше за все, це другий варіант.

— По суті, в цьому році в жіночій команді було чотири групи підготовки: Джима окремо, Меркушина за своєю програмою, Віта і Валя — за своєю, і, нарешті, всі інші — в групі. І всі чотири графіка підготовки не дали максимальний результат. Це збіг?

— Так, так сталося. Можна згадати ще й Блашко, яка готувалася спеціально на кінець сезону. Але я розмовляв з Дашею і її тренером — стан у неї зараз не дуже хороший. У всіх вийшов збій. Мабуть, щось в методиці підготовки було не зовсім правильно.

— У випадку, якщо Андрій Прокунін продовжить роботу з командою, яка перспектива продовження співпраці з фахівцями сервіс-групи, які приходили за його рекомендацією, але чия робота викликала жорсткі нарікання з боку спортсменів?

— З ними ми однозначно не будемо продовжувати співпрацю. Ми вже ведемо переговори з італійськими сервісменами. Будемо більше довіряти і нашим хлопцям. Але, при цьому, не хотілося б, щоб молоді тренери Ященко і Кравченко використовувалися як сервісмени — вони нам потрібні саме в тренерській ролі. Тому ми зараз займаємося пошуком. Враховуємо і рекомендації Віталія Руденчіка, який довгий час очолював сервіс-групу у нас, а тепер перейшов на роботу у «Fischer». Спілкуємося і з тренерами, вислуховуємо їх побажання. Думаю, до сезону зможемо повністю вирішити це питання.

— В чоловічій команді ситуація, якщо дивитися з боку, більш стабільна і викликає менше питань. Хіба що, крім стану Сергія Семенова, який, за його власним визнанням, вже «на межі». Як Ви вважаєте, чому не вдалося привести Сергія в більш-менш боєздатний стан, при тому що проблему його знали, і вона була озвучена ще напередодні початку підготовки до сезону?

— Я б не сказав, що знали досконально. Ми і досі точно не розуміємо, що з ним відбувається. Тому що кардіограма і результати всіх обстежень — хороші. А витримувати швидкісну роботу, особливо в спринтах і естафетах, у Сергія не виходить, організм дає збій. Щось відбувається в його організмі, але ми поки не можемо визначити — що саме. Але, швидше за все, проблема пов’язана зі станом його здоров’я, а не з тренуваннями. Тому що ми пробували і скидати навантаження, давати відпочинок, різні методики роботи — нічого не виходить. Таке, на жаль, іноді трапляється, і не тільки у наших спортсменів. Це — живі люди, а не роботи. Але Сергію, звичайно, і самому так не цікаво бігати: він каже, що краще закінчити, ніж продовжувати подібні муки.

— Чи є можливість організувати для Семенова таке ж комплексне медичне обстеження, як, наприклад, для Олени Підгрушної, щоб все-таки докопатися до причини?

— Звичайно, ми навесні будемо цим займатися. Зробимо все, що в наших силах, щоб допомогти Сергію повернутися на свій звичний рівень.

— У цьому сезоні справжній пік вийшов у Підручного, в грудні добре виглядав Прима. У решти хлопців поки прогрес скромніший. Вони поки не готові до нового рівня, або методика Юрая Санітри їм не настільки добре підходить?

— Звичайно, в першу чергу, потрібен час. Ми вже поговорили з Юраєм і попередньо визначили коло молодих спортсменів, з якими будемо готуватися до Олімпіади в Пекіні. Це Дудченко, Труш, Лесюк, Цимбал… Плюс ті спортсмени, які несли на собі основне навантаження цього сезону, включаючи Тищенко та Ткаленко. Ось це команда, яку ми будемо намагатися виводити на Пекін. І я впевнений, що ми можемо зробити конкурентоспроможну команду, принаймні, в естафетах.

— Тобто, на передсезонну підготовку піде команда з 8-9 чоловік?

— Думаю, скоріше, буде 7-8, але це буде вирішувати тільки старший тренер. Маємо на увазі також і Руслана Бригадира, тримаємо в полі зору Степана Кінаша — дуже хороший молодий хлопець, який в цьому році був в призах на Європейському Юнацькому Олімпійському Фестивалі. Всіх тримаємо на контролі, будемо з часом залучати в команду, але основні — це все-таки ті, кого я назвав вище.

— Зараз в біатлон приходить все більше молоді. І для виховання конкурентоспроможних спортсменів потрібні новий погляд, прогресивні методики. Як йдуть справи з новими тренерськими кадрами?

— Проблема є, оскільки сучасним методикам ніде не навчають. Це тепер помітили навіть на рівні IBU: якраз недавно була нарада з президентом IBU і віце-президентами, на якому порушувалося це питання. Ми озвучили, що необхідний обмін досвідом, навчання тренерів… Спорт рухається вперед, методики розвиваються, а багато країн з цього процесу випадають. І на рівні IBU прийнято рішення, що практикуватимуть не 2-3-денні семінари для тренерів, а більш тривалі і поглиблені курси, де будуть збиратися фахівці різних країн для обміну досвідом та практичних занять.

Ми теж намагаємося навчати тренерів. Так, Ігор Ященко та Олексій Кравченко зараз фактично на стажуванні у Юрая Санітри. Той же Ященко та Роман Прима їздили на міжнародні тренерські семінари. Даємо можливості проявити себе Олександру Біланенко, Оксана Хвостенко працює з юнацькою збірною. Ми їм даємо шанси і створюємо умови для роботи, а тільки від молодих наставників залежить, як вони будуть розвиватися. Якщо є бажання — можливості теж є: і інтернет, і література, і практичні заняття…

Але в цілому, проблему з тренерами визнаю. Тому що багато наставників, перш за все, націлені на те, щоб спортсмен через відбір на внутрішніх стартах потрапив в команду. А приїжджають на чемпіонат світу — програють по дві-три хвилини. Тут ще важливу роль відіграють не найкращі умови для тренувань. На базах лижоролерні траси прийшли в непридатність і стають непридатними для тренувань, особливо для дітей, умов для тренувань майже немає, а за кордон масово дітей не вивезеш. Тому навіть при наявності прогресивної методики, матеріальна база абсолютно не відповідає сучасним вимогам: траси, відсутність патронів, спортивного інвентарю. Сподіваємося на те, що частину проблем вдасться закрити з будівництвом біатлонного комплексу в Буковелі. Крім того, на базі «Західного реабілітаційно-спортивного центру» в Сянках пообіцяли в цьому році зробити лижоролерну трасу. Може, з літньою підготовкою в цьому випадку буде легше.

— У міжсезоння до роботи з командою були залучені фахівці-лижники: Валерій Лєсніков та Валентина Шевченко. Ви бачите ефект від їх роботи?

— Так, я думаю, що в тих же результатах Бех та Москаленко на юніорському чемпіонаті світу є частка заслуг Валі Шевченко. Аня Кривонос до кінця сезону добре розбіглася. Валерій Лєсніков після укочування з основною командою перейшов до групи Б, і ви бачите прогрес в лижній підготовці Бєлкіної і Бондар. Так що, досвід тренерів-лижників у нагоді в тому, щоб додали наші молоді спортсмени.

— Який рік не менш гостро, ніж з тренерами, стоїть питання з медициною в команді. Якщо українських кадрів не достатньо, щоб вирішити цю проблему, може варто пошукати рішення за кордоном?

— А де ви візьмете іноземного лікаря, який буде працювати з українською командою? Всі західні команди тренуються в основному вдома, на своїх трасах. І тільки на тиждень виїжджають на загальні збори, щоб провести контрольні тестування і спаринг-тренування. А наші спортсмени, тренери, лікарі і масажисти по 280-300 днів на рік — за кордоном. І ніякий зарубіжний лікар не поїде від сім’ї, жити в лісі, в готелях, щоб віддавати себе біатлону і працювати з нашою командою. Нам і наших-то лікарів і масажистів складно знайти, щоб пішли на такі умови з любові до біатлону.

— Але рішення проблеми своїми силами не дає ефекту — наші спортсмени постійно страждають від недовідновлення. Ми і далі змушені будемо готуватися тільки до одного старту в сезоні?

— Це ж залежить не тільки від лікаря. Тренер теж повинен знати — які навантаження давати, як відновлювати спортсменів. Це спільна робота тренера, лікаря і масажиста. Зараз у нас з’явився хороший доктор в чоловічій команді, і Юрай Санітра роботою з ним дуже задоволений, вони знайшли спільну мову. Будемо намагатися працювати своїми силами.

— Після перемоги Діми Підручного зрушила з мертвої точки ситуація з базою в Тернополі …

— Це був тривалий процес узгодження в декількох міністерствах рішення про передачу тернопільської бази в державну власність. Все це тривало близько року, за затвердженою процедурою, і я б не став пов’язувати остаточне рішення безпосередньо із золотою медаллю Підручного.

— Так, може бути, і питання Буковелю на хвилі ейфорії можна прискорити?

— Ейфорія у представників влади проходить рівно через пару днів після успіхів на змаганнях. А тут потрібна щоденна робота, якою ми і займаємося. Ми постійно перебуваємо в контакті з депутатами бюджетного комітету Верховної Ради, які нам допомагають в цьому питанні. Зараз трохи відволікають вибори, та ще й в зимовий час все одно нічого не можливо будувати. Та закладені в минулому році кошти нікуди не пропали, перейшли на цей рік. Ми тримаємо ситуацію на контролі — думаю, навесні буде проведено новий тендер і почнеться будівництво.

— Але влітку почнеться парламентська виборча кампанія. Чи буде справа до біатлону зацікавленим особам?

— Парламентські вибори — це все-таки не президентські. Думаю, вони не будуть негативно впливати, якщо нам вдасться запустити цей процес.

— Ще до питання взаємовідносин держави і біатлону. В останні кілька місяців жвавий інтерес викликають питання фінансування біатлону і відносини федерації до бюджетних коштів.

— Федерація не отримує державних грошей і не має до них ніякого відношення. Це гроші, які виділяються Міністерством у справах молоді і спорту, згідно рейтингу виду спорту в країні, залежить тільки від показаних результатів на Олімпійських іграх, чемпіонатах і першостях світу та Чемпіонатах і першостях Європи, і управляються вони державним тренером штатної команди. Витрачаються на підготовку спортсменів на зборах. Як планується і затверджується кошторис, як витрачаються гроші — це все в компетенції міністерства.

Федерація тільки за рахунок спонсорів робить те, на що державою гроші не передбачені. Наприклад, іноземні фахівці — тренери, сервісмени — не отримують зарплату з бюджету. Екстрене лікування спортсменів також не можна швидко організувати за бюджетні кошти. Іноді допомагаємо вирішувати виникаючі проблеми з транспортом. Ті ж дівчата, які прийшли до нас зі своїми тренерами, до відбору в національну команду через старти на чемпіонаті України, також фінансувалися за рахунок федерації. Крім того, можна придбати додатково спортивний інвентар і надається фінансова допомога для підготовки молодих спортсменів з регіонів. Але якщо комусь цікаво продовжувати шукати чорну кішку в темній кімнаті, я підкажу: там її немає.

— Володимире Михайловичу, в Кубку націй боротьба закінчена, в особистому заліку наші спортсмени, на жаль, навіть на топ-15 не претендують. Які завдання команди на Холменколлен?

— Просто закінчити сезон — без травм, без хвороб. Закататися, отримати задоволення від останніх гонок. Ну, і вже думати про майбутнє — відновлення, реабілітацію. Чемпіонати світу та Європи пройшли, завдання на них виконані. Ми практично на всіх змаганнях будь-якого рівня в цьому сезоні завойовували медалі, є і Малий кришталевий глобус Юлії Журавок. Так, ми не були достатньо стабільні, але на всіх головних стартах Україна завойовувала медалі і постійно була на виду.

Я ще з весни, з самого початку передсезонної підготовки говорив: курчат по осені рахують, а в біатлоні медалі — по весні. Ми робили свою справу, я був впевнений, що медаль на чемпіонаті світу у нас буде. Така праця просто не пропадає даром. Успіх міг прийти і в змішаній естафеті, і в одиночному міксті. Але прийшов саме в цих перегонах — там, де вдалося реалізувати, використати шанси. І ми зайняли п’яте місце в медальному заліку, обійшли Францію, Росію — це дуже серйозний результат.

Тому можу сказати, що мені не соромно за те, що я і вся наша команда робимо. І з тими викликами, які стоять перед командою, ми впораємося, знайдемо шляхи вирішення питань, пов’язаних, зокрема, з жіночою командою. Щоб всі спортсмени: і молоді, і досвідчені, могли проявити себе. І ми все одно створимо команду для Пекіну. Вийде чи ні завоювати медаль на черговій Олімпіаді — час покаже: це спорт, і нічого гарантувати не можна. Але те, що ми будемо боєздатні — це однозначно.

Бесіду вів Євген Тарасенко