Жіноча збірна України з біатлону на старті підготовки до сезону 2019/20 — рівняння з багатьма невідомими. До цих пір залишаються не до кінця вирішеними питання зі складом команди, дещо експериментальним буде і режим роботи тренерського штабу. Одним з фахівців, який буде працювати з дівчатами, є Валерій Лєсніков, який працює в біатлоні другий рік. До цього Валерій Сергійович працював з лижниками, в тому числі на посаді головного тренера збірної України. Тож не дивно, що при розподілі обов’язків всередині оновленого тренерського штабу в його зону відповідальності потрапила функціональна підготовка спортсменок.
 
У великому інтерв’ю для biathlon.com.ua від старшого тренера команди складно було очікувати великої конкретики — всім наставникам збірної ще належить самостійно вирішити ці рівняння, в тому числі і ті, що залишилися з попереднього сезону. Більш важливо було — зрозуміти тренерську концепцію людини, від роботи якої значною мірою залежатиме результат збірної.

— Валерію Сергійовичу, в оцінці сезону фахівці й уболівальники досить одностайні: сезон вийшов складним. Президент федерації Володимир Бринзак говорив, що задоволений результатом на чемпіонаті світу, але не готовністю команди протягом сезону. А як ситуація виглядає зсередини тренерського штабу?

— З першою збірною працював у підготовчому періоді (літо-осінь), а починаючи з першого снігу, ми прийняли рішення, що я більше зможу допомогти, працюючи в команді Б. Спочатку сподівався на більш конкретні повноваження, але вийшло трохи не так. Хоча, з огляду на те, що у мене був тільки досвід лижних гонок, може, це і добре. Тому що під час цієї зими була можливість придивитися, поспостерігати за роботою інших команд, з якими ми перетиналися. І ця відносна свобода дій виявилася великим плюсом в плані набуття біатлонного досвіду.

Але і в такому форматі було видно деякі недоробки. Ми докладно обговорювали це, коли збиралися усім тренерським складом в кінці грудня. Тоді кожен міг висловити свої міркування та зауваження, і за результатами цієї дискусії змогли внести корективи в підготовку спортсменок вже по ходу сезону. І, наприклад, для Віти і Валі Семеренко було прийнято рішення відмовитися від участі в американських етапах Кубка світу, і в цей період вони змогли виконати певну базову роботу, що позитивно відбилася на результатах їх виступів на чемпіонаті світу. А ось з Оленою Підгрушною так не вийшло, оскільки їй теж треба було робити базову роботу, але Олена вирішила спробувати набрати форму через старти.

Та, в цілому, на мою думку, ми зуміли виправити сезон, який несприятливо складався. Тому що, якщо подивитися цілі, які ставилися перед Андрієм Прокуніним, то головною з них була — медаль на чемпіонаті світу. Плюс — повернення максимальної квоти. Але на виконання другого завдання вплинула деяка нервозність, що виникла після того, як слідом за непоганим першим етапом в Поклюці пішов провал у Хохфільцені. На цьому контрасті почали виникати питання і проявлятися невдоволення. При цьому багато хто забув про те, що вся підготовка будувалася з розрахунком на чемпіонат світу. Ну і, звичайно, зіграли свою негативну роль хвороби, які переслідували то одну, то іншу спортсменку.

Але якщо залишити за дужками виступи найбільш досвідчених дівчат і подивитися на динаміку виступів Юлії Журавок, Надії Бєлкіної, Олі Абрамової, Яни Бондар, то ця динаміка — позитивна, результати дівчат були кращі, ніж в двох попередніх сезонах. Інша справа — хотілося б більшої стабільності, і це те, над чим ще треба працювати.

— Говорячи про підготовку до сезону, колишній старший тренер команди Андрій Прокунін говорив про помилки з останнім збором, який команда провела в горах. Чи може бути так, що один помилково проведений збір настільки критично впливає на весь сезон в цілому?

— Підготовку в горах потрібно проводити дуже уважно. Одна зайва розвиваюча робота може негативно відбитися на виступі спортсменів і змусити вносити значні корективи в подальшу підготовку. Така помилка може приводити до того, що проведена робота може дати більше негативного для готовності спортсмена, ніж позитивного. Або мати «відкладений» ефект. Наприклад, перевантажили спортсменку — і той результат, якого очікували через 10 днів, може виявитися через 25 днів. Особливо це небезпечно в горах.

Але в даному випадку основна помилка, на мій погляд, була ще на першому снігу в Шушені, тому що спочатку планували провести там велику базову лижну роботу. Але тут «нерви не витримали». Коли ми приїхали, то організатори змогли надати лише маленьке кілометрове коло, на якому була велика скупченість спортсменів з команд Франції, Німеччини, різних клубних команд Норвегії, які готувалися до своїх внутрішніх змагань… І коли ми порівнювали себе з суперниками, які перебувають на іншій стадії підготовки, це стало оманливим фактором, і підготовка пішла в дещо іншому варіанті, ніж та, яка була запланована і озвучена. І замість серйозної базової лижної роботи, вже через три дні почалися комплексні тренування, а це вже зовсім інший тип роботи.

Було зрозуміло бажання Андрія Прокуніна провести там більш інтенсивну роботу, оскільки на наступному зборі в горах навантажувати так спортсменок вже було не можна. Та тут треба було визначитися — наскільки для нас важливо саме до першого етапу форсувати підготовку. В підсумку був обраний саме такий варіант, і ми пішли по шляху інтенсивності, що шкодило базовій підготовці.

Що стосується роботи на висоті, там і так грає свою роль ефект гір. А якщо при цьому ще й перевантажити серце інтенсивною роботою на шкоду силовій, то і отримуємо ситуацію, коли спортсменки викладаються в першій гонці, а далі їх уже не вистачає… А вже в змагальному режимі Кубка світу компенсувати ці недоліки дуже складно — треба від чогось відмовлятися, а це не завжди можна зробити в умовах, коли починається гонка за очками і місцями в Кубку націй.


— До речі, про гонку за очками. Ви відчуваєте якийсь додатковий тиск в порівнянні з лижними гонками? Від біатлону традиційно очікують більшого, ніж від чистих лижників…

— Ну, коли ми працювали з Валентиною Шевченко на Кубку світу, там відповідальність була нітрохи не менше — там за нами взагалі всі лижні гонки стояли. І там також в кожній гонці від нас очікували результату в десятці. Але в біатлоні складніше, з тієї точки зору, що на високому рівні треба утримати всю команду, а не окремого спортсмена. Під одного спортсмена тренеру простіше підлаштуватися, а в команді — різні спортсмени по-різному реагують на одні й ті ж навантаження, по-різному виходять на піки форми. Була б якась одна методика підготовки чемпіонів — все було б набагато простіше. Але чомусь же так не виходить… Насправді ж, методик — море, і жодна з них не є чарівним еліксиром для всіх.

Частково ця проблема вирішується великою лавкою запасних, яка дозволяє тренеру варіювати склад. Але коли лава не велика, або дуже значна різниця в рівні спортсменок, це дуже непросто. У цій ситуації велика роль лідерів, які не тільки ведуть за собою, а й своїми успіхами дозволяють іншим в більш спокійному режимі попрацювати над помилками. Та коли лідери «звалюються» — ось тут і починається нервозність, яка веде до ситуації, яку вже складно контролювати.

У кожного спортсмена є генетично закладений природою максимум. І завдання тренера — спробувати наблизити спортсмена саме до цієї верхньої планки його здібностей. Вище вже не стрибнути: вище — це допінг. І тут дуже велике значення має наука. Ми спочатку повинні знати, хто і на що здатний. У лижних гонках трохи простіше: там все зав’язано на двох показниках — функціональна готовність і робота сервісу. Тут же включається ще один найважливіший фактор — стрільба.

— Серед наших молодих спортсменок, виключаючи тих, хто вже був олімпійськими чемпіонками, є ті, хто за своїми функціональними можливостями готові «підхопити прапор»?

— Якщо відверто, мені б хотілося мати більше інформації, ніж та, якою ми володіємо сьогодні. Тому паралельно з другим тренувальним збором, який пройде у Фінляндії, у нас заплановано обстеження в фінському Інституті спорту. Ця лабораторія вже дуже давно успішно працює з провідними спортсменами у видах спорту на витривалість. І вже з цією інформацією можна робити серйозніші висновки.

— У наступному сезоні чемпіонат світу пройде в горах. Якими будуть особливості підготовки команди у зв’язку з цим?

— Тут якраз абсолютно класична схема підготовки — висота диктує своє. Якщо головний старт проходить в горах, то всі команди в останні тижні перед стартом свою підготовку будуть планувати на такій же висоті, або навіть вище. А вже безпосередньо на чемпіонаті світу відмінності будуть лише в місці проживання: в залежності від напрацювань кожного тренера, команди будуть жити або на висоті стадіону, або спустяться трохи нижче.

— Як Ви по ходу сезону плануєте взаємодіяти з тією частиною команди, яка виступатиме на Кубку IBU? У минулому сезоні, якщо не брати до уваги американські етапи (яких на цей раз не буде), вся ротація зводилася до «човникових» переміщень Юлії Журавок…
 
— Торішня схема була розумною, виходячи з ситуації, що склалася. Ми детально ще не обговорювали плани ротації на наступний сезон, але принципово вона навряд чи зазнає кардинальних змін: якщо спортсменка основи буде показувати незадовільні результати, будемо давати можливість проявити себе найкращим дівчатам з Кубка IBU. Інше питання — треба буде більш уважно проаналізувати схему переїздів, логістику. Тому що для тієї ж Юлі Журавок деякі минулорічні переміщення були явно не доцільні. Ну і, нарешті, ротація повинна мати під собою логіку — щоб спортсменка, яку залучають, могла боротися за якісь серйозніші місця, за залікову зону. А не просто приїхати на один старт — і потім відправитися назад.

— З огляду на оголошений на тренерській раді склад, в основній групі – шість дівчат, три – на індивідуальній підготовці, плюс невизначена ситуація з Юлією Джимою і Оленою Підгрушною. Але квота при цьому — п’ять спортсменок на Кубку світу і шість — на Кубку IBU. Чи можемо ми побачити юніорок на змаганнях дорослих?

— Зрозуміло, ми будемо уважно стежити за Катериною Бех. Так, за віком вона ще юніорка, але зарубіжні спортсменки в такому віці вже активно беруть участь в змаганнях дорослих. Ті ж Давідова і Жук в минулому сезоні конкурували дуже добре. Ми обговорювали цей момент всередині тренерського штабу, і з Іллею Лопуховим — і варіант участі Каті навіть в Кубку світу не заперечується. Звичайно, перший досвід Бех на Кубку світу в Холменколлені був не найвдалішим, але треба врахувати, що виступала вона там через півтора місяці після свого головного старту — юніорського чемпіонату світу, і пік форми вже залишався далеко позаду. Але якщо ми будемо бачити, що функціонально Катя готова і здатна боротися за місця в районі залікової зони, то ні в якому разі не виключаємо і її появи на етапах Кубка світу. Також у нас є дівчата і в команді Б, частина з яких має досвід участі в гонках Кубка IBU, і вони, звичайно, теж будуть залучатися до змагань. Принаймні, квоти ми плануємо задіяти повністю.

— Юрай Санітра оголошував, що більша частина основи чоловічої команди пропустить літній чемпіонат світу. Як буде в жіночій збірній?

— Літній чемпіонат світу проходить в такий період, коли спортсмени вже досить «натренувались», і підсвідомо з’являється бажання позмагатися, перевірити свою готовність. Тому позбавляти їх такої можливості ми не будемо. З іншого боку, ми не плануємо якоїсь спеціальної підготовки до цих стартів, і конкретно склад поки називати не станемо. Перед літнім чемпіонатом всі дівчата, що тренуються в різних групах, будуть приблизно в одному регіоні: в Австрії та Італії, і у нас буде можливість зустрітися і провести контрольне тренування, після чого стане зрозуміло, для кого змагання в Раубічах будуть корисні, а кому їх краще пропустити.

— Яким буде механізм прийняття рішень по складу команди? Хто буде в тренерському штабі відповідальним, наприклад, за розподіл спортсменок за стартовими групам або формування складу на естафету? Чи будуть в процесі прийняття рішень брати участь Григорій Шамрай і Олег Меркушин?

— Почну з останнього: звичайно, Григорій Іванович і Олег Валерійович братимуть участь в обговоренні стратегії і тактики роботи команди. За винятком тих випадків, коли, наприклад, з якихось причин їх спортсменки не будуть брати участь в стартах. Тому рішення будуть колегіальними. А розстановка по групах відбувається досить просто: та зі спортсменок, яка на даний момент знаходиться в кращому стані, має право першого вибору стартової групи, і всіх інших дівчат ми будемо розставляти з урахуванням їх рейтингу.

— Склади на етапи будуть із запасними спортсменками, або — тільки таку кількість дівчат, яку можна заявляти на гонку?

— Найчастіше запасний спортсмен позбавляється і можливості стартувати на Кубку світу, і пропускає етап Кубка IBU, який проходить в ці ж терміни. Тому склад команди буде залежати від програми стартів кожного етапу: десь ми будемо залучати запасну спортсменку, десь ні. Нам ще потрібно детально обговорити календар сезону, конкретні дисципліни на суміжних етапах Кубка світу і Кубка IBU, після цього заздалегідь планувати і вибудовувати логістику. Якщо змагання будуть проходити близько один від одного, то в тому, щоб утримувати запасну для підстраховки, не має сенсу. Всім нашим найсильнішим дівчатам треба давати можливість стартувати.

— З огляду на велику кількість спортсменок, які індивідуально готуються, чи можливий в біатлоні такий підхід, коли старший тренер — це просто менеджер, який збирає біатлоністок до стартів? Як це, наприклад, відбувається в тенісі до матчів Кубка Девіса.

— Такий підхід можна було б обговорювати, якби в команді був головний тренер — якраз фахівець з функціями координації і контролю різних груп підготовки. Але та ситуація, яка є зараз, пов’язана з процесом зміни поколінь і дуже різними віком і кваліфікацією спортсменок, які входять в команду. Якщо намагатися в даній ситуації жорстко централізовано керувати командою, можна наробити багато помилок. Наприклад, Юрай Санітра працює в принципово інших умовах. І, наскільки я знаю, він прописує програму підготовки хлопцям аж до другого складу. І це — по суті, одна група. У нас же, з урахуванням команди Б, чотири групи підготовки, з різними напрямками і методиками підготовки. І неминуче доводиться вибудовувати баланс між ними. Тому що єдиної методики бути не може. І можна досягти результату, підходячи до нього з різних сторін. Кожна методика має право на життя, якщо вона приносить результат.

— До речі, про методики. Підготовка з першою збірною в минулому сезоні дала дуже далекий від очікуваного ефект у виступах Христини Дмитренко та Любові Кіп’яченкової. Чому так сталося?

— Виходячи з того, що я бачив в період літньої підготовки, рівень їх готовності дуже сильно відрізнявся від інших дівчат. Відверто кажучи, я навіть не очікував, що відмінності будуть настільки великими, навіть в порівнянні з тією ж Анею Кривонос. Це стосується і функціональної підготовленості, і технічної — лижної. Зрозуміло, це пов’язано ще і з віком. Тому що дівчата не могли не тільки «перетравлювати» заплановані навантаження, але навіть виконувати їх. Це одразу спричинило за собою те, що їм тут же знижували навантаження — ми почали активно допомагати спортсменкам. І вийшло так, що Люба і Христина відтягували на себе більше уваги, часто на шкоду основним спортсменкам. Тому ми вже після літнього чемпіонату України розглядали варіант переводу їх в юніорську групу. Але тоді Андрій Прокунін запропонував доопрацювати передсезонну підготовку, переконуючи в тому, що дівчата підтягуються до лідерів. Так, напевно, вони підтягувалися, але все ж такий формат підготовки навряд чи був для них корисний. Ну і ближче до початку сезону ми зобов’язані були більше приділяти уваги спортсменкам основи, тому що там теж є над чим працювати — і в плані лижної техніки, і стрілецької підготовки.

Плюс дівчата ще в такому віці, коли організм формується, і їм необхідно уважніше стежити за своєю вагою і режимом харчування. Зайва вага у спортсмена підвищує навантаження на суглоби і серце. При цьому я б не сказав, що дівчатам було запропоновано якийсь непосильний обсяг роботи. За словами Іллі Лопухова, спортсменки його групи виконують 5-5,5 тисяч обсягу циклічного навантаження — у нас навіть національна команда не вся виконує такий обсяг. А у Люби і Христини цей показник був в районі 4 тисяч. Тобто, це далеко не «смертельні» навантаження. При цьому дівчата зараз в тому віці, коли відбувається становлення організму — м’язової системи, серцево-судинної, і певні складнощі в цей період практично неминучі.

— Як Ви вважаєте, чому існує така різниця в періоді «дозрівання» для спортсменів нашої школи, включаючи Росію і Білорусь, зарубіжних біатлоністів, які часто вже в 22-23 роки показують результати на рівні свого максимуму?

— Динаміка результатів в юнацькому віці завжди позитивна. Це природний процес, пов’язаний з дорослішанням організму. І це відбувається до того моменту, коли вони переходять до дорослого спорту. Там вже починаються довші дистанції, які вимагають інших навантажень — не всі виявляються до цього готові. При цьому процес «дорослішання» у кожного спортсмена відбувається по-різному. Є спортсмени-акселерати, які за рахунок більш швидкого розвитку домагаються ранніх результатів, часто упускаючи момент необхідності базової роботи. І до юніорського віку ця недоробка проявляється — звідси походить зупинка в рості спортивних результатів. Починаючи програвати тим суперникам, яких за три роки до цього вони навіть не вважали суперниками, але які працювали з мотивацією — наздогнати лідерів і заклали хорошу базу. У свою чергу, спортсмени-акселерати мотивацію втрачають, оскільки вже не є явними лідерами. А ті, хто «дозрівають» пізніше, виходять на провідні ролі і отримують більш тривалу і стійку кар’єру. Якщо проаналізувати результати тих біатлоністів, які в молодому віці показують себе у дорослих стартах, то ми побачимо, що далеко не завжди вони були серед лідерів на юнацькому рівні.

Є ще інший момент. Ймовірно, система підготовки на Заході побудована так, що на результатах в юнацькому і юніорському віці акцент не робиться, а йде планомірна підготовка саме до дорослого біатлону і досягнення результатів саме там. Тому що саме дорослий спорт приносить і славу, і фінансові дивіденди. У нас же система дещо спотворена, з неправильною розстановкою пріоритетів. І це часто призводить до того, що в юнацькому віці у нас результати хороші, але при переході на юніорський, а потім і на старший вік, позиції ми втрачаємо.

Бесіду вів Євген Тарасенко, biathlon.com.ua
Фото — XSPORT