Дос’є:

Богдан народився 9 серпня 1997 року Сумах. Біатлоном займається з 11 років, перший тренер – Михайло Сердюк. Бронзовий та срібний призер юніорського чемпіонату Європи (2018 р. Поклюка). Біатлонні кумири — легендарний Уле Ейнер Бйорндален і останній володар великого кришталевого глобусу — Йоханнес Бьо. Спортивний девіз: “veni, vedi, viti”. Закінчив Сумський державний університет за спеціальністю «Машинобудування».

Дебютний сезон

— Влітку я працював за планом Юрая Санітри, всі збори пройшли оптимально, тому основний «фундамент» був закладений. Трохи більше питань викликає період між зборами, той час коли я повинен працювати сам. Можливо, деякі моменти недопрацював, а оскільки спорт не пробачає дрібниць, мабуть, це проявилося на змаганнях після Нового року. Звісно, постараємось оминути такі проблеми у новому сезоні.

Тренувальний збір у Буковелі

— Старт сезону був нелегким, але фізична форма давала мені змогу боротися за непогані місця на кубку IBU. Як не як, заїжджати в шістку найкращих — приємно. Від таких результатів вже можна відштовхуватися і з ними працювати.

Зокрема на останньому етапі кубка IBU, що проходив в Австрії, Богдан продемонстрував найкращі результати в сезоні — 4 місце в одиночній змішаній естафеті (в тандемі з Анастасією Меркушиною) та 5 місце в спринті. Такі досягення вплинули на зміни у складі національної чоловічої збірної України і з нового року наш співрозмовник отримав путівку на найпрестижніші біатлонні змагання — Кубок світу.

— Перший старт (спринт — авт.) був просто жахливий, не впорався ні морально, ні функціонально. Перегорів просто під час гонки. Мабуть, занадто багато хотів, а вище своєї голови не стрибнеш, в моєму випадку — опустився ще нижче.

Найвеселіший день народження улюбленого тренера (фрагмент зі святкування)

— Як вже писав Діма (Підручний — авт.), Юрай сам подав нам ідею щодо торту на дні народженні лікаря збірної. Ми, звісно, все схопили, придумали, а мені, як наймолодшому , довірили виконання цієї місії. Торт, до речі, я готував сам: багато-багато збитих вершків і ціла банка джему. Виглядало дуже ефектно і красиво (сміється). А тренер точно не очікував такого презента, в той вечір з нами в їдальні були збірні Німеччини та Словаччини. Взагалі вийшов добрий жарт. Звісно, перший час Юрай казав: «Бодя, який ти поганий», «як ти міг», а згодом вже сам демонстрував відео всім друзям. Пізніше з його згоди відео ми опублікували, щоб всі бачили який у нас молодий і веселий тренер!

Через введення суворого карантину біатлонна спільнота країни так і не побачила найочікуваніших змагань – двох чемпіонатів України серед юнаків та дівчат і дорослих, які мали відбутися в середині березня в Буковелі. Близько 20 спортсменів пробігли лише контрольні тренування з дотриманням усіх необхідних вимог. Богдан поділився враженнями про це місце:

— Буковель – чудове місце, тут можна як відпочити так і гарно потренуватися. На момент нашого перебування, була готова не вся траса, а одне коло довжиною 2 кілометри. Загалом дистанція нелегка, має багато рівнин, на яких можна багато програти. Якщо додадуть більше віражів, підйомів, крутих спусків – буде дуже цікаво. При правильній заготовці снігу тут можна проводити як вкатку так і закатку, знову ж таки повторюсь, умови – чудові. Навіщо нам їхати далеко за кордон, якщо створять аналогічні умови вдома? Це додаткова можливість побути і провести час з рідними. Звісно, хотілося б щоб і у нас приймали Кубок IBU, а в перспективі – Кубок світу.

Про підсумки сезону:

— Двоякі відчуття… Гарна робота до Нового року ніяк не поєднується з тим, що було після Нового року. Ми не знаємо точної причини мого не найкращого стану. Так, можливо десь спрацьовує психологія, адже Кубок світу зовсім інший рівень, але гонка одна й та ж… І справа не в відставанні, а в самопочутті – не було враження, що я можу боротися за топ-30, їхати швидко, ми тренуємося не для того, щоб займати шістдесяті-семидесяті місця. Кожен відпрацьовує все для кращого результату і йде до нього.

І під кінець першої частини інтерв’ю Богдан розповідає, як карантин вплинув на місця проведення зборів і тренувальний процес збірної України.

— Усі цьогорічні збори проходили на базі Західного центру (с. Яворів, Львівська область – авт.). Загалом це місце не поступається іншим базам для підготовки за кордоном. На стрільбищі і одному кілометрі дистанції є асфальтне покриття, а ще є гарна автомобільна дорога, на якій мінімальний рух. За 10 хвилин може проїхати одна машина. Вільно ставай на роллери і їдь 20 або 30 кілометрів, а за необхідності ми змінюємо роллери на велосипеди або біжимо крос. А центр, в свою чергу, не стоїть на місці – по другому поверху будується новий тренувальний корпус. Ми вже випробували тренажерний зал і це топ рівень, просто хочеться туди приходити і працювати, все найкраще. Карантинних вимог всі дотримуються чітко: після кожного тренування у приміщенні – дезінфекція і прибирання, їмо ми не в їдальні, а їжу нам приносять в одноразових контейнерах на поверх. За всі збори ми тричі проходили тест на Covid-19, на щастя всі здорові, всі тести негативні. Окрім біатлоністів на базі центру тренуються паралімпійці та лижники.

Наставники…

— Спорт обожнюю з дитинства, і тому з татом, екс-спортсменом, ми прийшли на біатлонну базу «Токарі» коли мені виповнилося 11 років. Я тренувався під керівництвом Михайла Миколайовича Сердюка, який на той час вже мав іменитих вихованців: Олега Бережного та Олександра Біланенка. Добре пам’ятаю, що під час першого ж тренування одразу став на роллери і поїхав. А з 14 років ми почали працювати з Юрієм Володимировичем Дмитренком, в команді якого були спортсмени дещо старші за мене. Його методика відрізнялася від попередньої і я вдячний Юрію Володимировичу за виконану роботу. Приблизно з того часу мої результати були близькими, щоб потрапити в юнацьку збірну. Завдяки старанням Ігоря Леонідовича Ященка, я потрапив на Європейський юнацький олімпійський фестиваль (2015 р.) і на ньому продемонстрував досить високі результати (9 місце в спринті, найкращим з українців був Сергій Телень – 6 місце).

Моїм наступним тренером став Олександр Володимирович Кравченко. З ним ми налагодили чудові стосунки «спортсмен-тренер», багато працювали в плані стрільби, розбирали теорію і головне, що результати прогресували. Взагалі, це дуже круто мати такого тренера, з яким можна поговорити як на спортивні так і життєві теми. З Олександром Володимировичем ми спілкуємося і зараз.

Наразі Богдан працює під керівництвом головного тренера збірної України з біатлону, фахівця зі Словаччини – Юрая Санітри. Ми попросили описати Юрая трьома словами, на що Богдан відповів:

— розумний, справедливий, добрий.

«Що там пишуть в коментарях?»

— Іноді читаю думки щодо людей власних виступів, але стараюся цього не робити. Я завжди знаю, що виклався максимально, відпрацював на всі 100% і завжди намагаюся працювати на повну, а вболівальники не можуть відчути нашого стану, емоцій, переживань. Раптом щось не вийшло – вибачте.

Підтримка вболівальників, родини та коханої дівчини

— Безумовно, підтримка вболівальників для мене дуже важлива. Побачити побажання в соціальних мережах чи просто зробити спільне фото – дуже приємно. Особлива вдячність фанам, які їдуть далеко за кордон, до нас на змагання. Складно передати емоції, коли їдеш по трасі і чуєш слова рідної мови, які вигукують вболівальники, чи просто кричать: «Богдан! Богдан!» – це настільки додає духу, що просто складно передати.

— З родиною нас більшу частину року розділяють сотні і тисячі кілометрів. Але той, нерозривний зв’язок, який об’єднує близьких людей не піддається відстані. Ми завжди можемо поговорити. Після гонки мені першою телефонує Настя (посміхається), потім тато або мама. Від них я завжди можу отримати щиру правду, критику, пораду.

Розмовляв – Євген Вялков, редакція – Алеся Кретинина (Alesya Kretinina), ексклюзивно для сторінки Біатлон майбутнього