Вранці, 23 жовтня, жіноча збірна України з біатлону відлетіла з Києва на підготовчий збір в Хельсінкі. Напередодні ж олімпійські чемпіонки-2014 Валентина Семеренко та Олена Підгрушна відвідали один зі столичних торгових центрів. У магазині офіційного спонсора (Peak) біатлоністки допомагали покупцям підібрати спортивний одяг, роздавали автографи й фотографувалися з прихильниками. Журналісту iSport.ua також вдалося трохи поспілкуватися зі спортсменками.

Олена Підгрушна / фото — Peak

— Олена, часто звертаються до Вас з проханням допомогти обрати спортивний одяг?

— Це по життю так складається. Комусь допомагаєш, хтось запитує, яка форма краще, яке взуття краще купити, або, наприклад, пульсометри. Починаючи від своїх рідних-близьких, закінчуючи просто випадковими знайомими. Люди цікавляться, запитують, тому що розуміють, що ти професіонал. Я вже 20-ий рік в спорті і, звичайно, досвід дуже великий.

— Які у вас основні критерії у виборі одягу?

— В першу чергу одяг має бути комфортним. Якщо одяг для повсякденного життя можна вибрати з інтернету, і не дуже хвилюватися з цього приводу, то спортивний одяг потрібно обов’язково приміряти, він не повинен заважати руху. Тканина має бути приємною до тіла, не викликати подразнень. Я, наприклад, не можу ходити в одязі з вовни. Віддаю перевагу іншим натуральним тканинам. Хоча, синтетика теж буває якісна.

— Комбінезони, в яких ви виступаєте на змаганнях, вам шиють індивідуально?

— Коли ми отримуємо форму для виступів, то іноді просимо щось перешити в ній. Є певні нюанси для біатлонної екіпіровки. Наприклад, силіконові лікті, або утеплені коліна. Якісь дрібниці, приховані від очей звичайних людей. Ми тоді звертаємося на фабрику, просимо змінити, перешити, зробити так, щоб ми думали про гонку, а не про те, як підлаштуватися під цей одяг. Це дуже важливо й спасибі, нам завжди йдуть на зустріч.

— Яким кольорам у одязі віддаєте перевагу?

— Я люблю світлі відтінки. Дуже люблю синій і жовтий — наші національні кольори. І окремо, і в поєднанні. Рідко обираю червоний.

— Ви любите шопінг? Вас можна назвати шопоголіком?

— Скоріше ні, ніж так. У нас в збірній шопінг асоціюється з днем ​​відпочинку. Так як ми дуже часто перебуваємо за кордоном, на екскурсії, прогулянки часу немає. Є пару днів відпочинку за весь збір. Ми часто живемо далеко від цивілізації, в лісі, в горах. І щоб змінити обстановку «готель-база-готель-база», ми виїжджаємо змінити картинку і походити по магазинах. Це така маленька традиція в жіночої збірної. Звичайно, якщо це не заважає тренувальному процесу. Тренери, як правило, не в захваті від таких поїздок, але ми їх дуже просимо. Зазвичай я не шукаю щось конкретне, просто гуляю по магазинах, але в підсумку обов’язково щось завжди знаходжу для себе. (Сміється).

— У Вас були серйозні проблеми зі здоров’ям, як зараз себе почуваєте?

— Так, проблеми були. Слава Богу, що їх вчасно виявили . Ми з ними поборолися, залишили їх у минулому. І ось уже два місяці я тренуюся по повній програмі, вже не боюся швидкісної роботи, максимально швидкісно-силової. Я можу вже повністю дозволити собі все навантаження. І вже на літньому чемпіонаті України було видно, що я нарівні з усіма. Радіємо разом з тренером. Ми переживали, щоб не перебрати, що не погіршити стан мого здоров’я. Тому що міокардит — це серйозно, це серце. Могли бути наслідки. Але ми це пережили без наслідків, все чисто, все вилікували. Тепер можна спокійно думати про майбутній сезон.

— Які ставите собі завдання на наступний сезон?

— Не можу сказати, що цей сезон буде чимось відрізнятися від попередніх. Вони всі на одне обличчя. Кожен сезон я намагаюся реалізувати себе по максимуму. Звичайно, попередні 3 роки у мене вже були проблеми з серцем. Ми виявили їх лише коли хвороба перейшла в гостру стадію. Я жила з цим три роки, тому не було результату, я задихалася під час змагань. Це все, як сніжний ком накопичувалося протягом трьох сезонів. І, звичайно, я просто хочу бути собою, якою я була до хвороби. Просто отримувати задоволення від сезону і пробігти все-таки на максимум, просто показати свій рівень, на який я зараз готова. Сподіваюся, це будуть не п’ятдесяті- дев’яності місця, які мене просто переслідували останнім часом. (Посміхається)

— Із дев’яти етапів Кубка світу є у Вас улюблені?

— Складно виділити один конкретний етап. По ходу сезону, напередодні кожного етапу, шукаю якісь позитивні моменти. Щоб легше було пережити різні психологічні моменти. Сезон довгий, ми додому не приїжджаємо, не бачимо рідних-близьких. А коли згадуєш, що ось тут були перемоги, стає легше.

Зараз після місяця підготовки на снігу, ми будемо десь в глушині, де темно, похмуро, все таке тьмяне. А потім ми приїдемо в Естерсунд. Він такий яскравий, буде підготовка до Різдва, в кожному віконці свічки, всюди горять ліхтарики. Траса біатлонна дуже яскраво освітлюється. У мене Естерсунд асоціюється з чимось грандіозним.

Потім наступний етап у нас в Хохфільцені, де у мене були медалі, шикарна траса, багато вболівальників. І він у мене асоціюється з сонцем або снігопадом. У Франції (г. Ансі в Альпах — прим. Автора) у мене була естафетна гонка, де я змогла поборотися з норвежкою Торою Бергер, не віддати їй наше місце в естафеті (12 грудня 2013 р жіноча збірна України посіла 2 місце на етапі Кубка світу — прим. автора). І так про кожен етап можна говорити вічність.

— До березня в Україні Вас не чекати?

— На Новий рік і Різдво точно ні, в цей час змагання. Можливо, в кінці грудня вдасться приїхати на пару днів додому, але це буде залежати від багатьох обставин. Тому з рідними я попрощалася до весни. А там, якщо пощастить, то будемо заїжджати. Це такі приїзди на день-два, вдихнути нашого українського повітря, привітатися з рідними й знову в бій.

— Чим займаєтесь у вільний час?

— Хобі у мене одне — це вишивання. Це вже всі знають. Я вишиваю великі картини, процес іноді затягується на роки. Нещодавно купила готовий набір із зображенням рожевих троянд і тільки вдома подивилася на розмір. Це 1м 20 см в довжину і 80 см у висоту. Картина шикарно впишеться в мою спальню. Правда, не знаю скільки років мені знадобитися, щоб її подужати. (Сміється)