Певно, найбільш масштабне інтерв’ю з президентом Федерації біатлону України Володимиром Бринзаком після ОІ-2018 підготували журналісти Tribuna.com. Політика, маркетинг, телебачення, очікування від нового сезону – нижче коротко про все…

– Ви президент федерації біатлону вже 21 рік. З яким тренером вам було комфортніше всього співпрацювати?

– Не скажу, що мені було комфортно, це не так важливо. Важливі комунікації та професіоналізм тренера. Коли бачу, що це не тренер для спортсменки, а для всієї команди, тоді приємно працювати. А коли ще бачиш результат та й не в одного спортсмена – це важливо.

Іноді й для біатлоністів багато робиш, а буває некомфортно. Особливо, коли їм вже пора закінчувати – тоді все валиться на федерацію, на мене, щось не так.

– Можна зробити висновок, що професіоналізм Юрая Санітри вам більш-менш до вподоби?

– Звичайно, Юрай – професійний тренер, не створює ніяких проблем. Повністю сам створив логістику, методику, комунікацію в команді, підібрав собі молодих тренерів, яким хоче передати свій досвід.

На жаль, в жіночій команді такого не вдалося створити, тому що завжди приходилося з тих чи інших причин змінювати тренерів.

– До якого року розрахований контракт Санітри?

– Немає контракту, потисли руки та працюємо. Чим більше буде виходити, тим буде він довше на посаді. В будь-який момент співпрацю можна перервати, якщо щось буде не так. В нас немає чітких рамок.

І з жодним тренером так немає, в жіночій команді також. Було колись з Королькевичем, що він сам просив попрацювати до Олімпіади, ми по-чоловічому потисли руки, а він втік до Росії.

– Хто з тренерів жіночої збірної головний в прийнятті рішень?

– Валерій Лєсніков.

– Чому саме він, а не, наприклад, Шамрай?

– Шамрай працює лише з двома дівчатами, а не з командою. Я взагалі за командний підхід, так їм говорю, і так воно зараз і є.

Влітку не було головного тренера, але вони самі сказали, що потрібна людина, яка буде ходити на нараду капітанів, представляти команду. Це якраз Лєсніков.

– На естафети виставляти команду буде Лєсніков?

– Ні, це буде командне рішення.

– Наприклад, Шамрай захоче поставити Віту Семеренко на перший етап. Вони домовляться?

– Повірте мені, домовляться, тому що хочуть якнайкраще для команди. І я беру участь в цьому процесі. Сам був біатлоністом і тренував жіночу збірну України та Радянського Союзу, а зі сторони інколи краще видно. Можу висказати свою думку, можу її аргументувати, але основне рішення за тренерами.

У кожного тренера є якісь свої особисті інтереси. Має Шамрай більший інтерес до сестер Семеренко? Має. Я ж нейтральний, для мене всі рівні. Хочу зробити команду, а не враховувати, що Зоц, Шамрай чи Меркушин хоче. І доводиться трохи впливати.

Але останнє слово завжди за тренером – сядуть разом Лєсніков, Шамрай і найдуть шлях. Можу тільки висловити свою думку. Наприклад, зараз була ситуація, коли в нашій юніорській команді захотіли зробити збори перед чемпіонатом світу в Сянках. Я їм говорю, які Сянки? У нас там постійні болячки: то кір, то кишкова паличка, то простуда. І висота всього 1000 метрів над рівнем моря, а траса чемпіонату світу в Швейцарії – 1400. Я майже наполіг і вони перероблюють план на збір в Австрії, де гарні умови, харчування, басейн та висота 1500. Це погано, якщо я це запропонував? Якщо це логічно, а ніхто з тренерів про це не подумав?

Нам же потрібні медалі. Я вже спілкувався  з заступником міністра нового міністерства і він сказав, що гроші будуть давати тільки тим, хто показує результати. І знайти правильне місце підготовки – дуже важливо.

– Який у вас прогноз на цей сезон? 

– Не вірю, що не буде медалей в цьому сезоні. Але для мене головне, щоб була команда. В біатлоні може таке статись, що в тебе буде двадцять четвертих місць. Вітер не туди подув, сервісмени не так намазали лижі. Доступ до технологій в нас гірший, ніж в інших збірних.

Буду точно задоволений, якщо спортсмени зможуть себе реалізувати в гонках.

– Джима в кінці минулого сезону дуже скаржилася на здоров’я, на опорно-рухову систему. Ви з нею розмовляли, вона відновилася? З новин здавалося, що все дуже критично. 

– Було обстеження влітку, були проблеми з тазостегновим суглобом. Відправляли її на лікування, і вона перед сезоном виконала менше навантаження. В минулому році працювала з чоловічою командою Словенії та перестаралася з тренуваннями.

Вона, як і Семенов, думала, що чим більше, тим краще. Вийшло не дуже. В цьому році Джима почала на півтори місяці пізніше, зменшила об’єми, йде по іншій методиці.

– Сестри Семеренко зараз знову підходять до сезону лідерами. Це нормально, що на них навіть в такому віці робиться ставка?

– Не сказав би, що лідерами. Семеренки, Джима, Блашко – всі зараз на одному рівні. І якщо у спортсменів є бажання та мотивація, чому вони не мають право бігати за збірну? Чому Бйорндален бігав до 40 років, а їм в 33 не можна?

– Це ж жіночий біатлон.

– Ну то й що? Згадайте Бергер, Мякярайнен…

– Вони були набагато швидшими на трасі. В Пекіні, який є головною метою збірної, сестрам буде 36 років, Олені Підгрушній – 35. 

– Ми про Пекін зараз не говоримо, є нинішній сезон. Є в нас Семеренко, вони сьогодні кращі, значить будуть бігти. І про молодь ми не забуваємо, для них створені всі умови. Бех бачимо, Журавок, Кривонос. Та ж Меркушина, хоча вона тренується по своїй методиці з батьком. Анастасія могла б виступати набагато краще, якби вони були більш командними людьми, а не самі по собі.

– Якщо прямо зараз, то це логічне рішення. А якщо говорити про майбутнє?

– А що ви пропонуєте?

– Ставити більше молодих спортсменок в склад. Вони ніколи не будуть готові, якщо залишаться в резерві. 

– Будуть готові, але пізніше. Бех ще не виступала на Кубку IBU, і ви хочете, щоб її поставили одразу на Кубок світу?

 

– Бех, Блашко, Рассказова, Москаленко – вони всі натуралізовані. Чому немає нових дівчат, які б виховувалися в Україні?

– По-перше, це українки, які повернулися на свою рідну батьківщину. Я відмовив їм навіть спочатку, вони поїхали з Росії до Білорусі. Але потім мені подзвонив батько Іллі Лопухова (тренер Бех, Москаленко та Рассказової – прим.), просив за дівчат і сина. Я не хотів, тим паче вони з Росії, навіщо вони мені з такою ситуацією в країні? Але потім дізнався, що в них батьки з України – і як я міг не допомогти українкам, які потрапили в таку ситуацію, залишилися на дорозі? А тепер Бех дворазова чемпіонка світу, а на юніорському чемпіонаті світу вони всі складуть 75% нашої естафети.

По-друге, чому це питання до мене? Якщо тренери не готують, то що ми можемо зробити? Якщо Зоц везе в Молдову спортсменок, тому що йому здається, що тут щось не так. Ничипоренко, яка була для нас дуже важливою, яка була медалісткою чемпіонату світу серед дівчат. Він казав: «Для них немає місця в команді, немає міжнародних стартів». Хоча в той же сезон, коли вони поїхали, ми не могли на стартах закрити шість квот – ось в чому проблема.

Моє завдання – створити умови, а не готувати чи тренувати спортсменів.

– Не дивно, що в умовах, які ви створили, немає прогресу?

– А не дивно, що взагалі нікого немає в лижних гонках? Там немає стрільби, немає патронів, не дивно, що немає результатів? Чи немає результатів в інших видах спорту? Просто хотіти недостатньо, треба пристосовуватися. Є молоді спортсменки, Олександра Меркушина чи Юлія Городна, ми про них думаємо, забезпечуємо всім необхідним, тренуємо.

Ви ж про це не знаєте, а бачите тільки ситуацію ззовні та панікуєте: «Ой, у нас Семеренки чи Підгрушна..». Якщо ветерани мають бажання, то хай бігають. І молодь у нас є, але не можна їх одразу на найвищий рівень. Хай виступають в юніорах, потім на Кубку IBU, отримують медалі та досвід. Перестрибувати через рівні неефективно.

В Росії в минулому сезоні на Кубку світу виступала молода Васнєцова. Так, навіть зайняла місце в десятці найкращих, а потім просто зникла. Зараз вона не потрапила взагалі нікуди – молода та перспективна, а в цьому сезоні її немає навіть на Кубку IBU.

 

– Ви людина, яка в системі та керує процесом. Чому український біатлон не продукує нових людей в достатній кількості?

– Тому що це не може бути тільки завданням президента федерації біатлону. Якщо на місцях немає уваги, якщо в Тернополі губернатор подає заявку на будівництво трампліну за 80 мільйонів, хоча ніяких спортивних результатів немає. А в біатлоні закривають єдину дитячу спортивну школу. Що я можу зробити? Приїжджав туди з міністром, з депутатами бюджетного комітету, проводили наради – обіцяли все відновити та так і нічого не змінилось.

Ви бачили в яких умовах тренувався Дмитро Підручний в Підгородньому? Поле, ліс, все розбито. Якщо губернатор не зацікавлений, якщо він хоче будувати трамплін чи гребний канал на озері. В Тернополі є хоча б один гребець в збірній України? То чому ви не збудуєте біатлонну базу, коли є свій чемпіон світу, олімпійська чемпіонка та величезний потенціал?

– Як цей вузол прорубати?

– Треба свідомість чиновників міняти. На президента федерації губернатор не зважає. Чому я вклав 100 тисяч доларів в чернігівську базу? Коли приїхав і побачив, що діти в кімнаті готують їжу, поруч сушиться білизна, нари двохярусні, щілини величезні у вікнах. І це в Чернігові, в одному з найсильніших біатлонних районів України. Виклав 100 тисяч з власної кишені, хоча база чужа – зробили ремонт в кімнатах, бойлери, душ, столову. Але ж я один не можу закрити по всіх областях такі об’єкти.

Якби влада хотіла щось змінити, вона б сказала: «Тернопіль хай розвиває біатлон, ще якась область – бокс, ще якась – фехтування». А коли дитячі спортивні школи просто віддали областям, а там губернаторам нічого не треба, і все почалося закриватися – довелося терміново відкривати державний біатлонний центр олімпійської підготовки в Чернігові, щоб хоча б зібрати найкращих дітей і дати їм достойну підготовку.

Зараз мільйони патронів лежать на складах міністерства оборони – тих, що підходять до наших гвинтівок, а такої зброї в армії вже навіть немає. Та їх однаково знищують, бо в них така постанова, і неможливо розв’язати бюрократичні проблеми. А за пляшку – без проблем. Наш тренер йде, дає прапорщику коньяк і отримує назад ящик патронів. А потім спалюють склади, щоб списати все це майно. У нас така держава.

– Коли підуть зіркові спортсмени – український біатлон буде приречений? 

– Чому? Вже 20 років крутимося, резерв є, а ще намагаємось думати про зміну поколінь. Але хіба це так легко?

Чи ви думаєте, що наші основні спортсменки такі прості, з ними комфортно працювати? Меркушина, Джима, Підгрушна, Семеренки. Усі вони не прості люди з характером. Тренуються, виступають – деколи відчуваєш, що вони це роблять для когось, а не для себе. Раніше 15% з призових на Кубку світу йшло у федерацію – давно ми від цього відмовились, щоб спортсмени могли більше отримати. А ще паралельно треба, щоб ми забезпечили забезпечили усі витрати, пов’язані з тренувальним процесом, кожну травму вилікували. Півтори тисячі євро за кожне обстеження в Німеччині.

І так кожен день. Зламалися два автобуси в Норвегії – за ремонт одного 3000 євро, за іншого – 3700. І хто це відшкодує, держава? В якому кошторисі це можна передбачити? Це вам легко написати та дати красиву картинку, що вже пора всіх міняти, президент федерації вже старий, треба там Дериземлю чи Цербе.

– Якою ви бачите федерацію біатлону без Бринзака? Вона реально може існувати?

– Поки не бачу. Знаю, скільки робиться кожного дня, і не знаю, хто б міг все це потягнути. Хотів би, щоб Дериземля більше залучався, мені подобається, як працює Седнєв, але він був дискваліфікований за вживання допінгу.

– Розумієте, федерацію може очолити Дериземля, Седнєв, Гарець чи Сеньків. Але якщо немає в кишені грошей, то ми не зможемо нічого зробити. 

– Не тільки грошей. Якщо ти поганий менеджер, якщо в тебе немає можливостей та зв’язків. Але зв’язки не корумповані, а цивілізовані, щоб тебе поважали за твою роботу. Не можу відійти від справ поки що, тому що не хочу, щоб федерація біатлону завалилася так само, як це зробили в інших видах спорту.

Я стараюся зробити систему, яка б запрацювала і без мене. Тільки трохи її підтримувати. Є Тростянець, в якому самі визвалися збудувати комплекс, є Харків, який відновлює розвиток біатлону. Підтягнулися нові молоді люди, 30-35 років, яким можу довіряти, і які можуть розвивати біатлон на місцях. Тепер треба підготувати людину, яка зможе ефективно всім управляти.

Однаково далеко нікуди не піду, буду віце-президентом чи просто десь поруч. Тому ще це сенс мого життя – ніяких дивідендів не отримую, просто мені дуже цікаво цим займатись.

 

– Федерація не хоче укласти контракти зі спортсменами, де б домовилася про важливі для неї пункти?

– Це неможливо зробити у нас, у біатлоністів вже є контракт з міністерством. Влада планувала передати все на федерацію, а зараз знову передумала. Деяким федераціям виділяли напряму кошти, але однаково всі тренери, всі спортсмени на контракті з міністерством – як тут працювати ефективно?

Тому ми не йдемо в цей експеримент. Вони роблять свою справу, а ми свою. Федерація не отримує державних коштів взагалі, тому що одразу починається: «Ти корупціонер, ти злодій, звідки в тебе новий «Мерседес»? Накрав з бюджету, а тепер живеш в Кончі-Заспі?» Ми закриваємо діри, які не закриває держава.

– У нас є цифра – 64 мільйони гривень, які міністерство виділило біатлону у 2019 році. На що федерація може їх витратити?

– Літаки, готелі, проживання і харчування. І це взагалі не гроші федерації, я навіть не заглиблююся в деталі. Я не підписую кошторис, накази не підписую. Це гроші держави, до яких я не маю жодного стосунку. Кажуть: «Давайте перевіримо, як федерація і Бринзак освоїли 64 мільйони». Перевіряйте! Ні копійки: є начальник команди, є державний тренер, який їде та оплачує всі рахунки.

Моя задача – підібрати тренерів, штаб, масажистів. А всі ці освоєння коштів держави – лише на міністерстві. Спонсорські гроші – так, на федерації. Це мої друзі, які підставили плече, які люблять біатлон. Вони знають, що гроші тут не крадуть, а йдуть по призначенню.

– За останні півроку нові спонсори з’явилися?

– Звідки? Навпаки, їхня кількість зменшилася.

– Підручний став чемпіоном світу в березні – невже ніяк не допомогло?

– У нас це не працює. Футбол, можливо, баскетбол – і то там Бродський крутиться і має свої контакти. А індивідуальні види спорту, як фехтування чи біатлон, нікому зовсім не потрібні.

– А як щодо промотування через соцмережі?

– Є в нас соцмережі, займаються і інстаграмом, і твіттером. Але взагалі мені не подобається, коли кожен день якийсь спортивний чиновник викладає в соцмережах: «Ой, тут я нову школу відкрив, а тут капці видав». Це чистий піар, навіщо він мені?

– Без цього піару не вийде багато заробити. Той же Діма Підручний намагався найти особистих спонсорів, активний в соцмережах. 

– Немає в нього спонсорів, це я точно знаю – все повинно проходити через федерацію. У жодного біатлоніста збірної України немає з кимось особистого контракту. Був контакт з одним тернопільським пивом, але у нас вийшов конфлікт інтересів через основного спонсора – «Першої приватної броварні». Там була дуже мала сума грошей, яку може закрити навіть федерація.

 

– Якщо розробити крутий піар та маркетинг, може з’явитися більше фінансів.

– Так зробіть.

– Ми не працюємо в федерації біатлону. 

– А яка різниця? У нас взагалі ніхто не працює – я волонтер вже 21 рік. Зробіть крутий маркетинг, підпишемо угоду про співпрацю – отримаєте відсотки від суми, що ви залучите. Я ж взагалі не проти.

– Коли ви підете, з вами підуть і гроші ваших друзів-спонсорів. Як тоді жити?

– Ви ж самі всі кричите, що ось гроші, гроші на біатлон, як їх багато. А це ж взагалі не просто так, а за результати. І це я добився, щоб прийняли цю систему – і в НОК, і в міністерстві. Раніше ж як було? Могли депутати чи інші чиновники звонити міністру чи президенту НОК і вимагати виділити тому чи іншому виду спорту більше коштів. Тепер все прозоро без ручного режиму.

Кожна медаль оцінюється і виводиться загальний бал. На олімпіаді з 1-го по 12-е місце отримують свої бали, на ЧС – з 1-го по 8-е, на ЧЄ – з 1-го по 6-е. Так всі види спорту рахують, а потім умовний мільярд видається всім федераціям у процентному відношенні. Так ми і отримали своїх 64 мільйони. Деколи було навіть більше, ніж нам потрібно, але ми їх заробили за результати.

– Чемпіонат Європи в біатлоні виграти куди легше, ніж в баскетболі. 

– Ідеальну систему не зробиш ніколи. Але ж краще, ніж по дзвінку виділяти гроші?

– Яку частку бюджету для функціонування біатлону закриває саме федерація?

– Офіційно витратили 20 мільйонів гривень за 4 роки. Є ще мої особисті кошти, які некорректно приплюсовувати: взяв участь у фінансуванні купівлі квартири Журавок, будинку Кривонос чи зробив ремонт на базі в Чернігові.

 

– Чому у федерації біатлону досі немає свого власного сайту?

– Тому що немає сенсу робити противагу тому сайту (biathlon.com.ua – прим.), що вже є. Нічого кращого ми не зробимо.

– У нього ж приватний власник.

– Ну то й що? Вболівальнику потрібна інформація. Такі сайти часто потрібні, щоб попіаритися, а мені треба, що він доносив всі важливі речі. Якщо все правильно, є фотографії, статистика – у них один з найкращих у світі з біатлонних сайтів. Навіщо робити ще?

– Офіційний сайт федерації існує, щоб ви могли чітко висловлювати свою позицію по тому чи іншому питанню.

– Так у нас є угода з цим сайтом, де ми можемо все це робити.

– Тобто ви платите за це?

– Не платимо. Коли сайт купив новий власник, ми з ним зустрілися і запропонували оплатити якісь технічні питання. До цього ми фінансували технічне забезпечення офіційно кожного року.

Зараз новий власник сказав, що йому це не треба, бо він самодостатня людина. Ми домовилися, що на сайт розмістять наших спонсорів, а вони використають ім’я федерації, що дозволяє їм залучати більше вболівальників, розміщувати для них свою рекламу. Взаємовигідно все, нас не відволікають, ми не витрачаємо гроші. Вистачить одного дзвінка, щоб опублікувати потрібну для нас інформацію.

Я думав про новий сайт, коли цей закривали. Мій син займався цим, він вчився в США, розуміється на програмах. Але потім ситуація вирішилася, і краще я ці гроші витрачу на забезпечення команди чи дітей.

– Ви задоволені показом біатлону на українському телебаченні?

– Не задоволений, а що можна зробити? В минулому році федерація вперше за всю історію сама викупила права на показ. Ми думали реалізувати їх якомусь другому телеканалу, але взагалі ніхто не зацікавився, і прийшлося знову домовлятися з «UA:Перший».

Потрапили в мінус на 240 тисяч гривень – коли купляли права в IBU, то з нас взяли ПДВ, який нам державна компанія не може погасити по закону. Цього року ми відмовилися від цієї практики, кожен має займатися своєю справою.

– Зараз комунікація з «UA:Перший» у вас відсутня? Наприклад, попросити ставити менше реклами.

– Їм також потрібно заробляти, звідки в них з’являться гроші на права? Так, мені не подобається така кількість реклами, але що ви запропонуєте?

– Ви в минулому році володіли правами на показ. Не можна було прописати відповідні умови для телеканалу, якому ви їх передали?

– Так би ніхто їх у нас не купив. І одна справа кількість реклами, а інша – коли вона під час важливої стрільби, чи коли невчасно закривають мішені на екрані спонсорами. Це просто непрофесійно.

Я з ними борюся, уже скільки разів з ними розмовляв, наприклад, про коментаторів. Запропонував телеканалу, щоб вони влітку прийшли до нас і попрацювали з нашими спеціалістами, почули про біатлон з перших рук. «Так-так-так, звичайно». І жодного разу ніхто не з’явився.

«Спорт-1» в минулому сезоні запрошував експертів, колишніх біатлоністів – «UA:Перший» ніколи. І це ж ще я член Наглядової ради Суспільного мовлення на всякий випадок. Кожного сезону їх критикую в особистих розмовах, а вони обіцяють виправитися – і все на місці.

Питав: «Чому ви взяли саме цих коментаторів?». Відповідь: «Тому що вони у нас і так працюють, з ними легше домовитися».

– І член Наглядової ради ніяк не може це змінити?

– Почитайте закон: член Наглядової ради не має право впливати на поточну роботу Суспільного мовлення. Ми вибираємо голову правління, приймаємо звіт, голосуємо за зарплати. Все.

А скільки разів я посилав коментаторів на етапи, бо у телеканалу немає коштів? За свої гроші, гроші федерації. Хочеться, щоб було все якнайкраще.

 

– Вам взагалі не образливо? Не перший раз чуємо, що ви за щось платите, а потім не можете на це повпливати.

– Така в нас держава. Але хоч щось є, стараємося працювати в таких умовах. Казав «UA:Перший» – подивіться, як Губєрнієв робить, давайте і ми спробуємо щось таке. Програми перед сезоном, та чи хоча б літній чемпіонат України в Чернігів нормально висвітлити. А вони взагалі не реагують – ледве одну камеру прислали, і це з нашим транспортом.

Чи по нашій ініціативі ми возили журналістів в Буковель – треба ж, щоб люди бачили, що там справа йде і центр будується?

– У вас особисто є відповідь: чому біатлон показують саме так, чому коментатори працюють саме так?

– Це їхня справа, до якої я не маю стосунку. Я, наприклад, не згідний з тим, що деколи пише Гарець. Багато необ’єктивних фактів, неперевірена інформація, фейки. Але я ж не можу впливати на Трибуну, у вас свій сайт і він вільний журналіст.

Так і з телеканалами. Прийшов до людини, яка відповідає там за спорт – Нікіта Хорозов. Кажу: «Шановний пане Хорозов, ви відповідаєте за спортивні програми та за десять років мені не зробили жодного дзвінка. Давайте наладимо комунікації, хоча б познімаємо вкатку біатлоністів, прорекламуємо, що скоро біатлон, щоб люди знали». Нуль реакції.

– Ми зараз запитуємо не про ваш вплив на телеканали. Нам просто цікава ваша думка – чому так?

– Кругом у нас непрофесійність. Що в міністерстві, що на Суспільному – всюди таке. Державна контора, люди ходять на роботу, щоб просто відсидіти, бо в них маленька зарплата. Безініціативні, бо навіть якщо зроблять краще, то однаково не отримають більше грошей.

Рейтинги «UA:Перший» під час біатлону зростають в три рази. Але інші канали не хочуть права купляти. Ми з власниками через загальних знайомих говорили, і вони начебто погодилися взяти біатлон на «Інтер».

Навіть сітку склали, але в останній момент все скасували. Їм краще серіал показати, від якого бабусі плакати будуть і він отримає 7 відсотків рейтингу. А біатлон – лише 3.

 

– Дуже багато спортсменів у Швеції, Чехії, Канаді говорили про допінг в Росії. Україна зайняла нейтральну позицію, навіть враховуючи, що у нас війна. Чому?

– Моя позиція така: в Росії не тільки погані та негативні люди. Я не за це. Є і спортсмени нормальні, яких ми знаємо і спілкуємось. Коли приїжджаємо в Контіолахті, там багато російських вболівальників, які щиро підтримують наших біатлоністів.

У нас підтримують ідею, що ми повинні освистувати та гнобити росіян. Але якщо вони нормальні люди, то чому це потрібно робити? Однаково ми колись помиримося і будемо мирно жити.

– В Росії немає допінгу?

– Звичайно, що є. Це ніхто не приховує. І у нас був, хоч і не на офіційному рівні. Той же Седнєв сам порушив антидопінгові правила, коли побачив, що результати в нього падають. Але це все без системи.

З проблемами Росії з допінгом нехай розбираються спеціалісти. Якщо її визнають винною, то тоді і покарають. У нас була ситуація з Абрамовою, ми бачили, що вона порушувала антидопінгові правила – найняли адвокатів на свої гроші, які виграли для нас суд. Їй зняли звинувачення в допінгу, це перший випадок, коли в біатлоні таке хтось зумів зробити. В Росії поки що жодного разу не боролися за своїх спортсменів.

– Будівництво стадіону в Тростянці – це взагалі серйозна історія?

– Серйозна, там такий мер, що доб’ється свого. Він на гарному рахунку в кабміні, буде переконувати, що це важливо для регіону. Частина буде приватною, частину покриє держава. Там буде не тільки біатлон, а і виставки, народні фестивалі. Два басейни, будинки для відпочинку влітку. Культурно-оздоровчий і спортивний – краще робити так, тому ще одним біатлоном всі затрати не покриєш.

Ми ж великих змагань не залучимо – хіба раз в 5 років. Та і збірна не буде кожного року там тренуватися, тому що потрібно змінювати висоти, виїжджати постійно на сніг. Я не рекомендував будувати тільки біатлонний  комплекс, і мер прислухався до наших порад і він дійсно хоче розпочати будівництво.

– Біатлоністка пішла зі спорту через серйозне захворювання, а тренери, які підпорядковані міністерству, навіть не розповіли про це федерації. Як так? Вам було б легше, якщо все було підпорядковано одній структурі?

– Звісно, треба так, і не важливо, якій саме структурі. Або в міністерстві має бути вся вертикаль, або в федерації. Як можна віддати дитячу школу губернатору, якому по барабану, він її не фінансує. Там діти, якими вже повинні серйозно опікуватися – треба 10-12 років, щоб підготувати олімпійського чемпіона чи чемпіона світу.

Уваги ніякої, дитячих спортивних школах навіть лижеролерних трас немає. Коли діти потрапляють до нас в команди, їх потрібно перевчати майже з нуля. Це втрачені роки, які вже не повернути.

 

– Яка стратегія федерації на наступні роки?

– Яка може бути стратегія, коли федерація не може майже ні на що повпливати?

– Ми питаємо про речі, на які ви маєте вплив. 

– Кожного дня щось робимо. Харків, Київ, Буковель, в Тростянці не тільки стадіон в горах будуть будувати, а і для тренувань на рівнині.

Я впливаю тільки на національну команду. Можу підібрати тренерів, масажистів і лікарів. Фактично запропонувати міністерству, але там прислухаються до моєї рекомендації. Вони розуміють, що у нас виходить, і просто не заважають.

Вплив є на логістику підготовки, щоб ми могли закрити діри, які не закриває держава. Наприклад, прилітає Блашко о першій годині дня до Києва, бо в неї розболівся зуб. Він коштує тисячу євро, я домовився зі стоматологом, заплачу за роботу, вона в мене переночує і я її сам відвезу о 5 ранку на літак назад до Європи.

МРТ в лікарні Мюнхена для Підручного та Меркушиної, чи оплатити тренеру Біланенку операцію з апендициту, поки він зі страховою компанією розбереться. Все це потребує уваги, щоб не було зривів.

– Ви можете сказати, за що ви можете самі собі висловити претензії? І за що можна вас об’єктивно критикувати? Бо в системі біатлону хаос. 

– Не сказав би, що в федерації хаос. Спитайте у спортсменів, вони б точно не мовчали, якби було щось таке. І до нас би не просилися біатлоністи – і Подчуфарова проявляла інтерес, і з Росії, Білорусі, інших країн. Вони знають, що федерація тут працює ефективно, президент, з яким можна за чашкою чаю поспілкуватись та обговорити особисто всі питання.

Спортсмени всі під увагою – і з національної команди, і зовсім молоді. Саші Меркушиній справжню форму першої збірної подарували – відразу моральний підйом для неї. Такі речі важливі, треба мотивувати спортсменам, тому що вид спорту дуже важкий.

– У яких конкретних випадках журналісти можуть критикувати саме вас? Щоб не було такого, що ми пишемо, що винен Бринзак, а це зона відповідальності міністерства. 

– Я стараюсь все зробити, щоб біатлон існував. Деколи приїжджаю в регіон до губернатора, говорю з ним і бачу, що він зацікавлений в співпраці. А часто по очах видно, що він просто чекає, коли я вийду за двері, щоб все забути.

– Чим ви собою особисто не задоволені в роботі?

– Незадоволений тим, що відбувається на місцях.

– Є якась сфера діяльності, де ви недопрацювали? Бо з ваших слів видається, що ви ідеальний президент.

– Я роблю все від себе можливе. Для мене бізнес зараз на другому плані. Я приходжу в офіс зранку і займаюсь проблемами біатлону весь день.

Просто з чим порівняти? Я знаю всіх президентів федерацій, знаю яка там ситуація. Я стараюсь, свій час та свої гроші витрачаю. Я забезпечена людина, в мене хороша зарплата, якої вистачає мені з головою. Деколи допомагаю більше спортсменам, ніж власним дітям.

 

– Президент «Динамо» Ігор Суркіс вибирає, які гравці команди будуть зображені на клубному календарі за рік. Він заглиблюється в такі ситуації, в які не повинен вникати президент клубу. У вас схожа ситуація – лікуєте зуб біатлоністці, коли б могли вирішувати більш глобальні речі.

– З ким їх вирішувати, якщо вони нікому не потрібні? Новий міністр Володимир Бородянський під час розмови по телефону сказав, що не буде спілкуватись з усіма, хто забажає, ми маємо представляти інтереси не менш ніж 20 відсотків спортивної галузі. «Якщо є питання – пишіть, я ознайомлюсь і тоді можливо зустрінемось». Так раніше не було, щоб не могли вирішувати проблемні питання разом з міністерством.

Ми зустрілись з заступником міністра Володимиром Шуміліним після його призначення, нормально поговорили близько двох годин. Місяць пройшов – усе тихо. Ми не знаємо, що відбувається, як будемо працювати після ліквідації старого міністерства молоді та спорту. Нормативну базу потрібно впорядковувати – нас на жодну зустріч поки що не запросили.

Ще кажуть, що їм потрібні молоді нові обличчя. 60 років? Значить, вже старі, треба міняти. Зараз вперше за всю історію немає оргкомітету, штабу олімпійської підготовки – до Токіо залишилося півроку. Немає жодної площадки, де можна зібратися та обговорити, які нагальні проблеми в командах перед Олімпійськими іграми.

– Ви працювали і в біатлоні Радянського Союзу, і в біатлоні незалежної України. Де була краща система?

– В Радянському Союзі. Тому що були ДСО (добровільні спортивні товариства – прим.), кожна з них мала окрему команду, проводився навіть чемпіонат України, ми були всім забезпечені. Справжні товариства та організації, які дійсно займалися розвитком біатлону та конкурували між собою. Зараз вони лише на папері та просто отримують зарплати.

Зараз немає такої конкуренції. В мій час нас возили на збори, дуже серйозно готували. Тепер централізовано тренується лише національна команда. Дітей в кожній області багато – 100 чи навіть 200 осіб. Але коли підходить вік, не всі можуть потрапити в збірну, і їм не цікаво потім займатися біатлоном. Йдуть в поліцію, на базар. Немає де тренуватися, немає для них зарплат та матеріальних баз, де вони б могли розвиватися і далі.

У нас є елітні спортсмени, про яких ми максимально піклуємось. Не з системи, як в Німеччині, виростають зірки, а з ким ми надмірно індивідуально працюємо. А щоб була система, треба зацікавленість міністра, віце-прем’єра, чи навіть президента. Щоб очолив оргкомітет, як Лукашенко, дав всім конкретні та чіткі завдання. Демократія у нас в країні не працює – хаос, бардак і вседозволенність.

– Чим ви займаєтесь окрім біатлону, який у вас бізнес?

– Займаюся нерухомістю та іншими проектами. Слава богу, в мене тут все в порядку.

– Ви можете сформулювати, для чого вам потрібен біатлон?

– Хочу, щоб наші вигравали, щоб спортсмени реалізували себе. Я сам колишній біатлоніст, мені це цікаво, я цим живу. Коли приїжджаю в аеропорт, а митник впізнає мене через біатлон, дякує нам. Мені приємно, це позитив для всіх.

Ви включіть телевізор. Що побачите? Як когось вбили, розстріляли, зарізали, підірвали. А тут біатлон показують, медалі – позитив, який людям потрібен. Мені однаково, їздити на «Бентлі» чи на «Форді», але в мене є спортивні амбіції. Коли в тебе є мета, і ти досягаєш цілі.

Ця робота стимулює, ти цим живеш. Коли я відчую, що не можу ефективно працювати, чи з’явиться людина, яка зможе робити це краще за мене – одразу піду і буду займатися чимось іншим.