Учора в приміщенні Національного олімпійського комітету України відбулася передсезонна прес-конференція за участі президента Федерації біатлону України Володимира Бринзака й спортсменів національної збірної України Олени Підгрушної та Тараса Лесюка. На biathlon.com.ua оприлюднили ключові тези з висловлювань учасників заходу.

Володимир Бринзак:

Хочемо подякувати компанії PEAK, екіпіровкою якої буде користуватися наша команда. Але в цьому сезоні форма буде ще олімпійська, бо нова компанія вперше взялася за зимовий одяг, є певні нюанси. По першій формі ми зробили свої зауваження, вони це все виправлять і на наступний сезон розроблять вже свою біатлонну форму, а цей сезон будемо виступати в формі, в якій були в Пхончхані. Крім того, хочемо подякувати швецькій компанії CRAFT, яка одягає команду в бігову форму.

Стосовно зборів, зараз команда їде в норвезький Шушен. Ті спортсмени, які ще не отримували спеціальний вид на жительство на 90 днів, будуть отримувати його, а зі спортсменами, які отримували його протягом двох років, є певні складнощі в цьому питанні, бо згідно норвезького законодавства не можна отримувати цю візу більше, ніж на 2 роки. Будемо зв’язуватись з посольством, якось вирішувати ці проблеми, щоб отримати візу D, яка також дає можливість не враховувати перебування в Шенгенській зоні.

Повністю забезпечені інвентарем: закуплені 65 пар лиж Fischer та Madshus, 65 пар ботинок. Вже відстріляна зброя, підібрані патрони. Все, що можна було підготувати — підготували.

З Шушену дівчата переїжджають в Швейцарію, а чоловіки — в Австрію, де буде вже завершальна підготовка до першого етапу в Словенії. Збори у команд будуть на висоті, бо Поклюка теж на висоті, тому Шушен і не підходить. Сподіваємось, сніг там вже буде. На перший етап в жіночій команді плануємо відправити шість спорстменок — це чотири олімпійських чемпіонки, Анастасія Меркушина та Юлія Журавок — зважаючи на те, що в Поклюці буде індивідуальна гонка. У хлопців є Прима, Семенов, Підручний. В непоганій формі зараз знаходиться Тищенко. На них в першу чергу будемо розраховувати на першому етапі.

По дівчатам, які тренуються окремо. Настя тренується з батьком, ми вирішили їй дати таку можливість, тому що в минулому році вона тренувалася в команді, але я точно знаю, що вона тренувалася по батьківській методиці, а коли не було результату, вона все заперечувала: «Урош… Урош…» і так далі. Я приїжджав, кажу: «А чого вона не тренується?», і чув: «А вона по своїй методиці» — це так було. Тому в цьому році дали можливість бути тільки в батька, щоб вона сама прийшла до якогось висновку, чи батько хороший тренер, чи ні. Якщо все добре, нехай тренується з батьком, ви ж бачите, знайшли фінансування, підтримку… Але тільки з батьком, щоб вона потім весною не сказала що це там Прокунін, чи ще хтось. А так вона пройде весь шлях з ним і до весни сама прийме рішення, чи підходить з батьком — все добре, чи треба йти в команду. І я будь-яке рішення підтримаю, якщо воно буде логічним.

По Джимі ви знаєте, була дуже серйозна психологічна проблема — взагалі вже все завершила, сказала: «Все, я не продовжую контракт з Міністерством, у WADA повідомте, щоб мене зняли з системи adams, не буду більше тренуватись. Все». Ми перечекали, поки стихне, поспілкувались, знайшли спосіб якось вмотивувати, дали можливість працювати з тренером, який, як вона вважає, її розкрив по новому, в якого підходяща методика, хоча там і наплели всього наші мастаки-журналісти. Треба ж з розумінням… Джима — батька нема, хлопця нема, є тренер, який її тренує, який в столову може з нею піти, поспілкуватись, відкрити якось її як батько, як наставник. І у них вийшло потроху. Спочатку побігла — стрільба постраждала, потім підправили — все працює. Ми дали їй таку можливість. В минулому році у нас тренувався Фак, ми дозволили йому це, зараз нам словенці дозволили, щоб у Уроша тренувалась Юля Джима. І, треба сказати, вона зараз зовсім розкріпостилась, почала сміятись. І їй так краще зрозуміти все — чи вона так накрутила себе, чи дійсно не вписувалась в команду. Дай бог, чи так, чи так — ми знайдемо шлях.

З приводу того, що з’явилися нові дівчата з Росії. Хочу ще раз наголосити, що вони українки, в них батьки — українці, просто свого часу, ще за Радянського Союзу, вони поїхали на роботу туди, там одружились, народили дітей і зараз повертаються на свою рідну Батьківщину. Преса розвиває: «Навіщо нам ті русскіє, у нас свої є, нехай розвивають», так вони такі ж самі «свої», як наші чернігівчанки, чи там тернопільчанки. Вони не претендують ні на що, вони не в збірній команді, на них досі не витрачено жодної державної копійки, хоча вони вже виступали на чемпіонаті України і показали дуже високі результати. Вони нікому не заважають, ніякої конкуренції не нав’язують. Хочу, щоб ви це все зрозуміли. Вони дуже хороші спортсменки, ви ще почуєте і про Бех, і про Москаленко — вони дуже вмотивовані. Навіть, ви знаєте, у нас зараз прийнятий Закон, стосовно Росії — вони, щоб отримати український паспорт, повинні відмовитись від громадянства Росії, здати паспорти, знятись з реєстрації там, приїхати сюди в посольство, отримати довідку, і тільки тоді можуть отримати українські паспорти. І дівчата на це пішли, бо у них є мета і вони хочуть її досягти в Україні. Зараз вони тренуються окремо, не в збірній і хочуть отримати право виступати за нашу країну. І вони вже будуть виступати на Кубку IBU. З ними працює досвідчений тренер, який переїхав разом з ними, також ми добавили їм відому вам українську спортсменку Валентину Шевченко, яка з великим задоволенням приєдналася до них — в неї багато досвіду і є чим поділитись з командою. Дівчата теж дуже задоволені роботою з нею. Ми поставили до цього тандему ще одного тренера і перевели туди молодих дівчат з прицілом на майбутнє — Свинаренко, Коваленко (одна з Києва, одна з Харкова) та всіх, хто на прицілі теж, після цього збору, Дмитренко, Кипяченкова, та інша молодь, яка зараз тренується з основною командою спуститься туди. Це буде якраз команда Пекіну. Вони вже сьогодні виїжджають в Фінляндію, в Вуоккаті, на перший сніг.

Ми прийшли до висновку, що брати нам тренерів не слов’янських… Як працював Піхлер в Росії — немає мови, різний менталітет, до наших дівчат ще потрібно підхід знайти, Санта Барбара там іноді буває ціла, а вони не розуміють цього. Якщо Піхлер може написати план і тренувати по скайпу своїх спортсменів — він написав, а вони самі бігають і точно все виконують, тільки йому потім результати скидують. То нашим напишеш, вона почитає — закине кудись, завтра наздожену.. Таке буває. Або той же Семенов, всі додому, а він ще кілометрів 10-20. Коли всім кажуть зробити кілометрів 200, а в нього всі 700 між зборами, і ви бачите до чого він сам дійшов в минулому сезоні — дав збій і просто випав зі змагань. Зараз він вже все слухає, чітко виконує завдання, як кажуть, став на рельси і робить те, що каже тренер. Тому не все так лекго і просто. Це дуже важкий спорт, люди всі різні, менталітет різний, навіть висококласні тренери з Німеччини, чи ще якісь, не спрацьовують тут. Ні в Білорусі, ні в Росії не спрацювало.

Стосовно Дар’ї Блашко — в неї карантин закінчується 13 березня і вона зможе ще прийняти участь в одному етапі Кубку IBU і в одному етапі Кубку світу в Норвегії. Вона тренується, дуже вмотивована, Олена також може це підтвердити. Ми дуже задоволені, що підбирається вже команда — є і Меркушина, та й Олена ще побігає, й нові дівчата — є з ким працювати, головне, щоб було у нас стабільно з умовами.

Мабуть, всіх цікавить хто ж буде показувати біатлон в Україні цього року. Через недофінансування суспільного телебачення, UA:Першому не вистачало коштів на придбання прав на телетрансляцію, тому Федерація біатлону України вперше за всю історію викупила права на трансляцію на 4 роки до наступної Олімпіади і зараз працює над тим, щоб передати UA:Першому права на трансляції Кубку світу та Чемпіонатів світу з біатлону. Думаю, ми все це зробимо і вболівальники зможуть побачити наших спортсменів наживо. Є велике бажання зробити студію, як ви можете побачити після боксу, або інших видів спорту, де б збиралися фахівці та спортсмени для аналізу та висвітлення цікавих моментів. Зараз разом з працівниками суспільного шукаємо на це кошти. Тож, будемо використовувати всі можливості, щоб просувати та популяризувати біатлон.

По Буковелі — ми цим питанням займаємося дуже серйозно. Все, що залежить від Федерації ми робимо. Нажаль, трошки буксують інвестиціонники, бо треба вирішувати деякі питання через Івано-Франківських чиновників, але справи потрошку ідуть. Є підтримка в комітеті, гроші вже виділені. Можливо, щось трошки й затягнеться, але ми все одно все зробимо. Зараз спілкуємося з Міністерством оборони з приводу бази в Тисовці. Є певне порозуміння, бо ми хочемо зробити нове стрільбище, і щоб не вийшло, що місць 22 — як там зараз, а нам потрібно 30, щоб можна було вийти на старт. А запит на міжнародні старти є, тому що Росія відпадає в цьому питанні і ми зможемо проводити і Кубок IBU, і Чемпіонат світу серед юніорів, і Кубок юніорів. Зараз все це можливо, тільки треба мати ліцензію на стрільбище, якого поки що немає.

Олена Підгрушна:

Я повністю задоволена цьогорічною літньою підготовкою. На сьогодні, слава богу, всі травми і болячки позаду. Практично не було якихось спадів та збоїв, лише через ангіну я пропустила чемпіонат України, хоча дуже швиденько вилікувалась, і знову тренувалась. Зараз так само йдуть тренування, сьогодні підкорювала Труханів острів на лижеролерах, ловила момент, поки там мало туристів, немає велосипедистів, обмежена кількість машин.

Звичайно, мотивація дуже серйозна і сильна, тому що дворічний спад в моїй фізичній формі мене абсолютно не задовільняє та дратує. Ми на цю тему спілкувалися і з Валею, і з Вітою — вони відчувають те ж саме, що і я, і готові просто брати лижі, гвинтівку, палки в руки і підкорювати будь-яку лижню, робити той максимум, який ми завжди робили, а цього року, сподіваюсь, цей максимум буде ще вищий, ніж був раніше.

Я б хотіла ще сказати в захист Юлі. Це не була проблема, власне, саме Юлі в кінці Олімпійських ігор. Це проблема.. не те, щоб проблема, це життя будь-якого спортсмена — в кінці чотирирічки, яка закінчується ОІ, відбувається взрив цього стану, цієї боротьби. Ти 4 роки готуєшся до цього старту, 4 роки стримуєш себе, багато від чого відмовляєшся. Добре, коли в нас після Сочі все закінчилося золотом і додому ми приїхали героями, але ніхто не знає, що я після цього півроку не спілкувалася з Володимиром Михайловичем, тому що була зла на весь світ і про біатлон слухати не могла. Були інтерв’ю, красива картинка, але тільки через пів року я сказала Володимиру Михайловичу, що не мала рації. Бо він навіть не знав, що я збираюсь в декретну відпустку, чи в Міністерство… Він просто чекав і зі ЗМІ це все дізнавався. Тому я можу тільки захистити Юлю Джиму, тому що, дійсно, ми проходимо через весь цей стрес. Біатлонний календар дуже щільний і у нас йде постійне перенавантаження тренерами, кортізолом і всіма гормонами — це не лікується, це просто потрібно пережити. І, відповідно, за Олімпіаду ми це все отримуємо вдвічі-втричі. Добре, коли в кінці є результат. Коли результату немає, пережити це набагато складніше. Коли у Віти там вдома маленький Марк чекає, щоб вона прийшла додому і забула про все, що було там на трасі — у неї є свій антидепресант. Валя на півтора, чи пів року випала з підготовки — трошки відпочила. Я також за рік встигла в цивільному житті відпочити. А у Юлі не було цього відпочинку, тому це абсолютно нормальна реакція спортсмена. Це не був зрив, вона, все ж, контролювала свої емоції, намагалась максимально в собі це перебороти, пережити, і слава Богу, що на сьогодні вона справилась з усіма цими емоціями й виходить на новий рівень як спортсменка. Я думаю, що вона стане тільки сильнішою після ситуації, яка була в кінці сезону.

Навесні була гаряча дискусія щодо того, чи варто збільшувати команду, чи варто поєднувати молодь зі старшими і як це все буде. Сьогодні можу сказати, що молодь підтягнулася й зарядила своєю енергією старших. Цей симбіоз і мікс дорослого й молодого покоління дає свої плоди, тому що дійсно вони нам не дозволяють пасти задніх, підштовхують нас, бо ми бачимо, із якими очима вони готуються. І вони мають можливість отримати щось від нас. Молодь підходить, запитує, цікавиться: «А як вам це вдається?», «А чи був у вас мандраж?». Думаю, це цікаво — у мене вже є досвід, а вони ще цього не знають. Вважаю, що об’єднати досвід із молоддю — це класна ідея.

Тарас Лесюк:

Я, як новачок, можу сказати, що команда дуже сильна, пізнаю багато нового, надзвичайно приємно так працювати. Хвороб ні в кого не було протягом всієї літньої підготовки. На початку літнього сезону ще відчувалося, що я справді ще дуже далекий від лідерів команди, але з кожним збором, з кожним тренуванням все потроху змінювалось і зараз моя форма відчутно покращилася. Я цим задоволений. Хотілося б показувати в сезоні найкращі результати, але головним стартом для мене буде Чемпіонат Європи. До нього я готуватимусь найбільше.