Напередодні перших офіційних стартів biathlon.com.ua поспілкувався з Дар’єю Блашко, яка вже цього сезону може повноправно виступати за збірну України. Під час чемпіонату світу з літнього біатлону-2019 спортсменка стала першою в кваліфікації супер-спринту й виграла бронзу в спринті. На чемпіонаті України змогла показати ще більш вражаючий результат: три перемоги (в спринті, переслідуванні та змішаній естафеті).

— Дашо, в чому секрет такого успіху влітку? Біатлон на лижероллерах — це «твоє»? Свідомо налаштовувалася саме на ці змагання? Або все ж віддаєш перевагу біатлону зимовому, а хороші результати влітку — просто результат правильної й планомірної підготовки до зими?

— До літніх стартів ми взагалі абсолютно не готувалися. Навіть на чемпіонат світу приїхали з гір; у нас вийшли п’ятий-шостий день — не найкращі дні. Але, в цілому, вийшло непогано. Що стосується чемпіонату України — теж ніякої супер-підводки не робили. Усе було на завантаженні, тому що провели хороший тренувальний збір в Раубічах. І після великої виконаної роботи ми просто «простартували» і побачили, хто на якому рівні зараз. У цьому і є основна мета і завдання літніх стартів. Відносно лижероллерів, моє це чи ні … Та я їх дуже сильно люблю, в принципі, як і лижі. Не можу розділити одне й друге, але все ж зиму, напевно, люблю трохи більше. Так що, відносно успішних стартів на ролерах, — це просто результат нашої роботи. Сподіваюся, що взимку вийде теж добре.

— Літній біатлон — досить травматичний сам по собі вид. Не боїшся розвивати швидкості, що не пригальмовуєш себе іноді в спробах уникнути травм перед зимою або все ж викладаєшся наповну?

— Я намагаюся про це не думати, бо як тільки починаєш морочитися — і приходить падіння. Буває так, що на рівному місці падаєш — ніхто від цього не застрахований і я в тому числі падала теж багато. Але, ні, я не гальмую, намагаюся проходити всі спуски максимально чітко, економічно, правильно. Тому що взимку це все теж відображатиметься потім. На лижах взимку падати, звичайно, м’якше, але теж досить травматично.

— А є у тебе улюблена чи нелюба погода? Наприклад, у деяких зовсім розклеюється стрільба при вітру. А для тебе погодний фактор має принципове значення?

— Складно виділити нецікаву погоду … Але, чесно кажучи, коли все одночасно — дощ, сильний вітер і сніг, коли всі ці фактори разом — дуже складно. Тому намагаюся тренуватися так, щоб ніяка погода мене не збивала з пантелику. Усе одно будуть такі старти, де буде вітер, буде дощ, буде снігопад. Практично не буває ідеальної погоди на етапах.

— Тобі вже не вперше було виступати на чемпіонаті України. І в минулих інтерв’ю ти казала про хорошу атмосферу на першості країни. Чи змінилося щось зараз в організаційному плані на внутрішньому чемпіонаті і в відношенні уболівальників до тебе? Як тобі здається, чи вважають тебе вже «своєю» і наскільки комфортно сама вже відчуваєш себе в Україні?

— Що стосується чемпіонату України — все знову провели на вищому рівні. Мені дуже сподобалася організація — все добре і не було ніяких проблем абсолютно. Вболівальників стало, начебто, ще більше. Може лише здається, але особливо спринтерські гонки пройшли зі значним ажіотажем. Багато людей підтримувати прийшли на гонки, за що їм велика подяка, що знайшли час надати нам підтримку. І мені здається, що мене вже прийняли, як свою — це видно по ставленню. Дуже багато вболівальників знають мене в обличчя, підтримують персонально, хтось пише, хтось на гонках підбадьорює. Думаю, що якоюсь мірою вже влилася в колектив, але ще, звичайно, потрібно трошки побігати на етапах.

— Як часто виходить зараз навідуватися до близьких до Білорусі?

— Додому виходить не так часто навідуватися. Але якщо з’являється перерва якась у підготовці — обов’язково їду додому. Звичайно, за винятком моментів, коли є якісь невідкладні плани в Україні й не виходить вирватися. Але все одно виходить не так часто, хоча і відносно недалеко їхати. Іноді раз на місяць, інколи — раз в два місяці. І це зазвичай 2-3, максимум — 4 дні вдома.

— А з білоруських біатлоністок з кимось підтримуєш стосунки?

— З дівчатами зі збірної Білорусі спілкуємося в соціальних мережах або зустрічаємося, коли є можливість. Підтримую зв’язок, в принципі, з усіма з дівчат.

— У свій перший рік в Україні ти згадувала, що жила в одній кімнаті з Оленою Підгрушною. Із ким на зборах ділиш кімнату зараз? І чи є хтось в команді, з ким уже встигла по-справжньому потоваришувати?

— Зараз ми переїхали до Норвегії і я живу з Анею Кривонос в кімнаті. До цього жила з Надею Бєлкіною у Вуокатті. Якось так змінюється: і з Оленою Підгрушною жила, і з Юлею Журавок. З усіма практично пожила в цьому році. Атмосфера хороша в команді і з усіма дівчатами непогано спілкуємося. Але щоб прямо так з кимось зблизитися …, думаю, це досить складно на такому рівні, адже кожен розуміє, що ми всі тут суперники. Як би не хотілося, але такої прямо теплої дружби досить складно чекати один від одного і я не виняток. Загалом, потрібно розуміти, що коли приходять гонки — все одно всі будуть думати в першу чергу про свої результати. Це не зміниш і так і повинно бути, напевно. Якийсь дух суперництва відчувається на протязі і всього підготовчого періоду — адже всі ми хочемо бути кращими. Але це не виливається в якісь погані моменти, конфлікти, сварки та інше — ні, все абсолютно нормально і без проблем. Все і всі розуміють. Просто в друзі ніхто один одному не набивається.

— Поговорімо безпосередньо про саму підготовку до сезону. Чому приділяла найбільше уваги й що, за твоїми відчуттями, дається зараз найкраще, а над чим ще треба чимало попрацювати?

— Мені складно оцінювати зараз підготовку, так як я не можу саму себе порівняти з попередніми сезонами, тому що вони були зовсім іншої спрямованості і мені не потрібно було виходити на максимально хороші кондиції. Працювали більше над базою — це найголовніше. Тому зараз я не можу сказати конкретно, що щось виходить, а щось — ні. Все буде залежати від того, як я реалізую весь накопичений потенціал в гонках. І тільки в кінці сезону зможу сказати, що у мене виходить і вийшло, а над чим ще потрібно попрацювати. Зараз я намагаюся підтягнути максимально всі моменти, які мені під силу.

— А є у тебе якась больова точка, так би мовити, ахілесова п’ята?

— Не знаю, не можу виділити якийсь момент, щоб був прям в такому супер-мінусі. За весь цей час без офіційних стартів я постаралася максимально підтягти все-все, що можна, все компоненти. Адже результат має багато складових, а не тільки біг і стрільбу. Час покаже … Пройдуть перші відбіркові старти, перші етапи …

— Яке завдання тобі ставить на майбутній сезон тренерський штаб і якої мети тобі самій хотілося б досягти в найближчому майбутньому?

— Тренерський штаб ніяких певних завдань зараз не ставить, напевно, навіть не тільки мені. Адже загадувати якийсь результат дуже складно і взагалі не прийнято ставити якісь медальні завдання. Справа в тому, що я не можу ще зрозуміти, на якому рівні перебуваю в світі. Тому ставити якісь конкретні завдання переді мною ні тренери не можуть, ні я сама собі, мабуть.

— А який перший офіційний старт конкретно для тебе планується?

— У нас перший старт буде на кубку Норвегії — відкриття сезону в Шушені в середині листопада. Це для нас будуть відбіркові старти на перші етапи: хто відправиться на Кубок світу, хто — на Кубок IBU. Тоді і стане вже більш-менш все зрозуміло.