Наприкінці сезону склад української збірної поповнився ще однією спортсменкою: у Дар’ї Блашко, яка перейшла з Білорусі, нарешті закінчився карантин, і вона змогла виступити на перших для себе за два роки офіційних міжнародних стартах. Повернення навряд чи можна назвати тріумфальним: кращий результат в активі Даші — 17-е місце в спринті на етапі Кубку IBU в італійському Мартел-валь-Мартелло. Але і сама спортсменка розуміє, що це — лише початок шляху, про що і розповіла в інтерв’ю biathlon.com.ua.

— Даша, сезон підійшов до кінця… Оціниш його для себе, як початок великого шляху або ж залишилися нереалізовані вже цього року амбіції?

— Так, цей сезон для мене закінчений (розмова відбулася під час чемпіонату України в Сянках — прим. biathlon.com.ua). Думаю, що новий сезон ми розпочнемо з чистого аркуша, оскільки тому, що було, треба просто сказати спасибі, і забути. Робота все одно залишилася виконана і в майбутньому дасть свій плюс, ну а цей сезон вже завершено, вже в історії.

— Твій перший старт після карантину був на етапі Кубку IBU в Мартеллі. Як налаштовувалася на ці гонки?

— Серйозної роботи, що підводила б до першого старту, ми не робили, тому що дуже складно на висоті 1700 метрів якось серйозно себе підвести. У цій ситуації потрібно було не помилитися з підготовкою, не перевантажити себе. У мене був мандраж перед першою гонкою, не могла з ним впоратися. Просто дуже довго не було стартів і організму було важко.

— Після цих стартів на душі було якесь полегшення?

— Так, коли етап закінчився, таке відчуття було. Сам етап Кубку IBU був для мене дуже складний, тому в кінці було якесь полегшення. Ну, і ми зробили певну точку відліку і від цього вже відштовхуємося, йдемо далі.

— Спочатку тебе планували заявляти на заключний етап Кубку світу, але в підсумку ти туди не поїхала. Розкажи детальніше про цю ситуацію.

— Я знала, що мене планували заявити на етап в Холменколлені, але вже після першої гонки зрозуміла, що немає сенсу туди їхати. Обговорили все з Володимиром Анатолійовичем (Махлаєвим — прим biathlon.com.ua) і вирішили, що це буде трошки неправильно, якщо я поїду, а інші дівчата — ні. Вони це право заслужили, а з якої причини туди повинна була їхати я? Я дійсно виявилася не готовою, в першу чергу, морально, до такого рівня змагань, тому що все-таки перерва у два роки дала про себе знати.

 Правильно підвестися до етапу в Мартеллі не вдалося через високогір’я або ж до кінця сезону був такий стан організму?

— Я думаю, що в більшій мірі такий стан, тому що десь приблизно півтора року карантину не відчувала на собі ні в якому прояві. А вже останні півроку дійсно дуже позначилися, важко було. Можливо, через те, що весь час в очікуванні, чекаєш… Бачиш, коли дівчата бігають, приблизно оцінюєш і свої можливості, і якийсь жучок всередині сидить, стає важко.

Сумніваюся, що під час підготовки ми зробили якийсь прорахунок, можливо, були якісь неправильні тренування, але, не думаю, що в цьому основна причина. Повні висновки ми ще не зробили, є час на роздуми. Повинен пройти якийсь відрізок часу, щоб зрозуміти в дійсності, що сталося, тому що спочатку згадуються якісь деталі, і тільки потім можна скласти повну картину. Тому одразу, зопалу, робити висновки — буде неправильно.

— Чи будуть якісь зміни в підготовці до наступного сезону?

— Я думаю, що до наступного сезону робота трошки зміниться, тому що все-таки за ці два роки ми зробили велику базову підготовку, і зараз потрібно розвивати інші якості. Думаю, що трошки напрямок має змінитися.

— Наскільки морально важко було всю зиму перебувати далеко від команди?

— З одного боку, звично, тому що до цього в Білорусі ми приблизно пару років в такому ж режимі готувалися. Коли юніорську команду розпустили, так виходило, що у нас така ж підготовка була. Тому з одного боку звично, а з іншого — перебуваючи з дівчатами в команді, трохи веселіше було, а коли знаходишся в якомусь місці один, нудно доводиться.

— У Мартеллі ти бігла перший в історії міжнародних стартів мас-старт-60. Розкажи про свої враження від цієї гонки.

— Мені здається, трошки дивна гонка, в тому плані, що все таки є різниця, стартуєш ти в першій тридцятці або в другій. У чому полягає різниця — коли ти після першого кола стріляєш, а потім біжиш два спарених кола, або ж ти ще на свіжачка біжиш два спарених, а потім стріляєш. Тому, я б не сказала, що в цій гонці для всіх рівні умови, але хтось, може, не звертає на це увагу, та ось у мене ця гонка не задалася зовсім.

— Як оціниш свій виступ на чемпіонаті України?

— На чемпіонаті України мені потрібно було не вдарити в бруд обличчям. Якийсь показати приклад молодшим дівчатам, тому що багато хто з них після юніорського чемпіонату України виступав і на дорослому. Свій виступ оцінюю середньо. Десь не впоралася зі стрільбою, десь з вітром. Ходом також не найкращі відчуття, але це вже кінець сезону, тут складно оцінювати. Якби старти були один за одним, було б по-іншому.

— Які найближчі плани на відпочинок?

— Зараз я буду здавати сесію в Київському інституті фізичної культури і спорту. Додому в Білорусь зараз не часто їжджу, буваю приблизно пару днів в кілька місяців. Тому, сподіваюся, що вдасться приїхати днів на п’ять хоча б.

Бесіду вів Максим Чеберяка