Спорт не стоїть на місці. Розвиток технологій, методи тренувань, засоби відновлення дозволяють кожному новому поколінню спортсменів відкривати більше граней можливостей людського організму, але при цьому часто світові рекорди тримаються більше 10-20 років.

Український спорт можна розділити на три покоління: коли виступали вихованці радянського спорту (1991-2000), перехідний період (2000-2010) і спортсмени, які виросли вже в незалежній Україні (2010-2020).

isport.ua порівняли, яке ж покоління було краще.

Покоління 1991-2000

Головні досягнення:

Чемпіонат світу — 3 золотих, 5 срібних і 5 бронзових медалей

Олімпійські ігри — 1 срібна та 1 бронзова медалі

У той період Україна мала дуже сильну жіночу команду і саме на цей період випадає розквіт виступів Олени Зубрилової, яка в 1999 році виграла три золоті та одну бронзову медаль чемпіонату світу у фінському Контіолахті, зробивши ту світова першість найуспішнішою в історії України.

Для українського біатлону найкращим моментом того чемпіонату став мас-старт: на останньому колі за перемогу боролися одразу дві українки. Зубрилова по ходу гонки пробігла на два штрафних кола більше, ніж Олена Петрова, але це все одно не завадило їй вирвати перемогу, випередивши напарника по збірній всього на 3 секунди. Це перший і поки що єдиний переможний дубль на ЧС в історії нашої збірної.

На жаль, на Олімпіадах Зубриловій просто не щастило — вона в підсумку так і не виграла жодної олімпійської медалі, а й без неї на кожній з двох Олімпіад цього періоду в України була медаль — в Лілліхамері 1994 року бронза у спринті Валентини Цербе, а в Нагано в 1998 році срібло виграла Олена Петрова.

Яскраві представники

Перший час незалежним лідером української збірної була Надія Петрова. Призер чемпіонату світу 1986 року в шведському Фалуні, де вона здобула особисте срібло в спринті і разом зі збірною СРСР стала золотою медалісткою в естафеті. У 90-х Надія періодично вистрілювали на етапах Кубка світу: наприклад, була другою у спринті на етапі Кубка світу 1992/1993 в Антхольці і в індивідуальній гонці сезону 1993/1994 на етапі в Бад-Гастейне.

А потім було блискуче покоління Олени Огурцової (Зубрилової), Олени Петрової, Валентини Цербе, Ніни Лемеш, Тетяни Водоп’янової. В естафетах на ЧС ця команда виграла срібло і три бронзи, а Петрова особисто була срібним і бронзовим призером чемпіонатів світу, в на Олімпіаді в 1998 році завоювала срібло в індивідуальній гонці.

У чоловіків в той час помітну роль в успіхах збірної зіграли Роман Дзвінків, Руслан Лисенко, Валентин Джима, Тарас Дольний.

Лідер покоління

Олена Зубрилова є найбільш титулованою української біатлоністкою в історії, на рахунку якої 21 особиста перемога на етапах Кубка світу, друге місце в загальному заліку Кубка світу 1999 року.

На чемпіонатах світу Зубрилова виграла 14 медалей, а найуспішнішим для неї виявилася світова першість 1999 року, коли Олена виграла гонку переслідування, індівідуалку і мас-старт, додавши до них бронзу в спринті.

Зубрилова в 2002 році виграла і четверте золото ЧС в мас-старті, але ось на Олімпіадах залишилася без медалей — в 1994 році ще була молодою і недосвідченою, в 1998 році була неготова через хворобу, а 2002 році був просто невдалий момент — грип убив всю команду, а посадовці вибрали неправильне місце для поселення.

Те, що трапилося на Олімпіаді — збіг, підтвердить ЧС-2002, де Зубрилова виграла золото в мас-старті, але ще на Олімпійських іграх в команді стався скандал (тренера і чоловіка Зубрилової відправили до Києва по ходу ігор) — біатлоністка змінила громадянство і надалі виступала за Білорусь.

Покоління 2000-2010

Головні досягнення:

Чемпіонат світу — 1 золота, 3 срібних і 4 бронзових медалі

Олімпійські ігри — 1 бронзова медаль

Варто зізнатися, що в період з 1994 по 1998 рік наші збірники — Лемеш, Водоп’янова, Петрова, Зубрилова, Цербе — просто «поховали» юніорок, які наполегливо стукали в двері національної команди. Своїми результатами вони, на жаль, не давали шансу пробитися в основу і ті йшли.

Коли після провальної Олімпіади 2002 року команда розбіглася, перший час рівень команди намагалася підтримати Олена Петрова, потім вже з’явилися Оксана Хвостенко, а слідом і сестри Семеренко.

Єдиним золотом цього періоду стало золото Зубрилової в своєму останньому українському сезоні 2002 року. У 2003 році Петрова виграла срібло особисте в спринті і допомогла команді виграти срібло в естафеті.

На трьох Олімпіадах єдиною медаллю цього періоду стала сенсаційна бронза Лілі Єфремової 2006 року в спринті — головне досягнення біатлоністки в кар’єрі.

Яскраві представники

У 2003 році срібло в естафеті на чемпіонаті світу Україна виграла в складі Оксани Хвостенко, Ірини Меркушиної, Оксани Яковлєвої та Олени Петрової. Саме вони були лідерами команди після розвалу 2002 року. З сезону 2005/06 в команді з’явилися сестри Семеренко, а слідом в команду увійшла і Олена Підгрушна. У 2009 році на етапі Кубка світу в Оберхофі українська жіноча команда виграла естафету в складі Хвостенко, сестер Семеренко та Підгрушної.

У чоловіків лідером команди був Андрій Дериземля, який в 2007 році виграв бронзу чемпіонату світу в спринті, а 2011 році став бронзовим призером вже в естафеті. Тоді йому компанію на подіумі склали Олександр Біланенко, а також молоді Сергій Седнєв і Сергій Семенов. Був одним з лідерів команди і В’ячеслав Деркач.

Лідер покоління

Оксану Хвостенко сміливо можна назвати кращим снайпером в історії українського біатлону.

Вперше заявила про себе на міжнародній арені Хвостенко в 1996 році, здобувши срібну медаль на юніорському чемпіонаті світу в Контіолахті. Підпускати до дорослої команди її стали в 2000 році, але стабільне місце в команді вона отримала з сезону-2002/03. Наступний сезон Хвостенко пропустила через декрет, але потім повернулася на свої стабільні позиції.

Кращим її сезоном став 2006/07 рік. У грудні 2006 року вона ідеально пройшла всі вогневі рубежі індивідуальної гонки в Хохфільцені і посіла третє місце, вперше піднявшись на подіум етапів Кубка світу в особистих гонках. Уже через місяць українка, не допустивши жодного промаху на стрільбі, фінішувала першою в мас-старті в Поклюці, а на завершальному етапі сезону в Ханти в мас-старті вона стала другою, лише на фініші поступившись шведці Хелені Екхольм. За підсумками сезону, в загальному тоталі Оксана Хвостенко посіла рекордно високе дев’яте місце, а в боротьбі за Малий кришталевий глобус мас-стартів зупинилася на другій сходинці рейтингу, пропустивши вперед лише німкеню Каті Вільгельм.

У наступному сезоні вся підготовка будувалася під чемпіонат світу в Естерсунді, де Хвостенко виграла дві особисті бронзи в спринті та індивідуальній гонці, а потім, виступаючи за останньому етапі, принесла збірній срібло в естафеті.

Олімпійські Ігри у Ванкувері стали останніми в кар’єрі Хвостенко. І хоча спринт і індивідуальну гонку Оксана пройшла без промахів, поборотися за олімпійську медаль в 2010 році біатлоністці завадила невисока швидкість проходження дистанції.

Відклавши на рік завершення кар’єри, Хвостенко допомогла команді виграти срібло ЧС-2011 в естафеті (сестри Семеренко та Підгрушна відправили Хвостенко на останній етап лідером, але вона програла боротьбу за золото Нойер), але потім в крові Оксани знайшли заборонений препарат.

Пізніше «Бронхолітин» виключили зі списку заборонених препаратів, але медаль ЧС в команди забрали, а Хвостенко дискваліфікували на один рік.

Покоління 2010-2020

Головні досягнення

Чемпіонат світу — 3 золотих, 2 срібних і 10 бронзових медалей

Олімпійські ігри — 1 золота і 1 бронзова медалі

Піком стали Олімпійські ігри в Сочі в 2014 році, де естафетна жіноча команда виграла золото, а Віта Семеренко виграла бронзу в спринті.

На чемпіонатах світу в цей період у нас три золота — в 2013 році до золота Підгрушної додалися срібло і три бронзи, в 2015 році Валя Семеренко виграла золото і бронзу, а в 2019 році першим чоловічим українським чемпіоном світу став Дмитро Підручний.

Яскраві представники

У жіночій команді все це десятиліття на провідних позиціях перебувають Віта і Валя Семеренко, а також Олена Підгрушна.

Валя є чемпіонкою світу 2015 року в мас-старті, дворазовим срібним призером ЧС в естафетах, а також володаркою трьох бронзових медалей чемпіонатів світу. У сезоні 2014/15 вона посіла третє місце в загальному заліку Кубка світу.

Її сестра Віта Семеренко має особисту бронзу Олімпійських ігор в спринті, а на чемпіонатах світу крім командних двох срібних і двох бронзових медалей, виграла ще три особистих бронзи. Кращим результатом в загальному заліку Кубка світу є 10-е місце в сезоні-2012/13.

На зміну Оксані Хвостенко в збірній з’явилися молоді Юлія Джима, Анастасія Меркушина та Ірина Варвинець.

У чоловіків крім Дмитра Підручного, який став чемпіоном світу в гонці переслідування, відзначимо досягнення Сергія Семенова. Семенов двічі був бронзовим призером чемпіонатів світу — в естафеті в 2011 році і в спринті в 2016 року, а в сезоні 2014/15 виграв малий Кришталевий глобус в індивідуальних гонках.

Лідер покоління

Незважаючи на успіхи сестер Семеренко, лідером цього покоління вважають Олену Підгрушну. У першу чергу завдяки характеру, але й проходження останнього кола в її виконанні стало легендарним.

Нинішній капітан збірної України Олена Підгрушна свій кращий в кар’єрі сезон провела в 2013 році. На чемпіонаті світу в Нове-Мєсто вона стала другою після Олени Зубрилової української біатлоністкою, яка виграла чемпіонат світу, ставши найсильнішою в спринті.

У цілому ж вона на світовій першості в Чехії зібрала повний комплект нагород, також отримавши бронзу гонки переслідування і естафетне срібло.

Разом із нею на п’єдестал також піднялися Віта Семеренко, Валя Семеренко і Юлія Джима, які через рік в тому ж складі взяли золото Олімпіади-2014.

У сезоні-2012/13 Олена стала восьмою в загальному заліку Кубка світу, але після пропущеного сезону-2014/15 відновила кар’єру і перевершила це досягнення, ставши сьомою в тоталі. Останні роки Підгрушна регулярно бореться з травмами і серйозними хворобами, але продовжує кар’єру, допомагаючи вигравати медалі в естафеті.